Мартирологія Українських Церков Т. 2

ти її не було як. Через побоювання опоганення церкви у разі нападу міліції, віруючі не відчи- няли храму, а навколо замкнутої церкви відспівали Вос- кресну Утреню. Не краще становище було й під час свята Різдва Хри- стового — 6-7 січня 1979 р. Церкву оточено міліцією, піді- йти близько годі було. Різдвяне богослужіння відправлено в домах, а у храмі вдалося відправити богослужіння ві- руючим лише 13 січня. У селі Верхній Гай, коло Дрогобича Львівської области, за два тижні до свят викликано паламаря й попереджено, щоб у храмі не було ніякого богослужіння. Надалі усю церковну посуд треба передати до парафіяльної право- 717 славної церкви села Нижній Гай, через те, що у храмі буде створено склад. Серце розпукало з болю, коли миряни плакали під час освячення пасок, яке вдалося здійснити під покровом ночі. Зараз храм став предметом періодичних наскоків мілі- ції, представників влади з метою заволодіти ним та обер- нути на музей. Уже кілька разів приїздив ескорт. Однак миряни майже день і ніч вартують і — як колись чати запорізьких козаків у степах під час навали татар — у разі небезпеки умовним знаком оповіщають про тривогу. Коло церкви сходяться усі, хто може, з різними предметами домашнього та господарського інвентаря — із сапами, віниками, косами, вилами, кочергами, щоб оборонити свій храм. Миряни запропонували, що вони зберуть потрібну суму грошей для побудови музею з тою умовою, щоб храм, збудований їхніми дідами й прадідами для молитви, влада не чіпала. Однак наскоки міліції по 20-30 чоловік тривають. Остання така навала мала місце за 4 дні до Різдва Христового — на початку січня 1980 р. Невже не можна погодитися з пропозицією мирян, і коли вже у держави немає грошей для спорудження будівлі, то погодитися з населенням; їхнім коштом спорудити сучасну, відповідну для цієї мети будівлю, а церкві дати покій. Мабуть, тоді справді ухвала відповідала б духові ст. 52, населення дістало б гарний музей, і не було б непотрібної «боротьби за храм». Але цим фактом зайвий раз потверджується дійсне ста- новище справ стосовно «свободи совісти», свободи визна- вати будь-яку релігію. У селі Вільшаниця біля районного містечка Яворова (Львівська область) під час свята Воскресіння Христового у Страсну Суботу, 21 квітня 1979 р., стару василіянську церкву й каплицю в гаю було обступлено міліцією, у кіль- кох місцях на дорозі до церкви було влаштовано засідку на священика Каваціва Йосафата. Однак віруючі своє- часно встигли помітити це все і в останні хвилини, бук- вально у 20-50 метрах від села (щось із півкілометра від храму), попередити священика про небезпеку. Під покро- вом ночі вдалося оминути небезпеку, хоч у погоню було пущено два міліцейські авта, до 20 міліціонерів. Віруючі використали той момент, що нікого з озброєних коло храму явно не лишилось, і відспівали Воскресну Утреню й 718 освятили свої паски самі водою з кринички, що є в каплиці, присвяченій Божій Матері. У селі Голобутів