Мартирологія Українських Церков Т. 2

усе докладно реєструється і про все інформується владу,., а потім віруючі зазнають переслідувань за релігійний світо- гляд. Навіть за християнський похорон батьків пересліду- ють дітей, навіть якщо батьки лишають таку вимогу у заповіті, однаково — діти зазнають покарання. Отож, щоб уникнути різних службових прикростей, не кожен нава- житься явно визнавати свою віру та свій світогляд. У православних академіях та семінаріях — як свідчить один учень-слухач, — Ц кандидатів у пресвітери — від- верті атеїсти, службовці КДБ, що їхнім завданням є ком- промітація релігії, шпигування через сповідь тощо. Дітям заборонено ходити до церкви. Вряди-годи уряд- жають комсомольські рейди, патрулі вчителів, на свята такі патрулі не пускають дітей до храму, у школі після цього дітей «перевиховують» на атеїстів. Часто на свята усіх, хто входить та виходить з храмів, фотографують кінокамерою... Дітям у 1-2 клясах і студентам роздають так звані анонімні анкети (але про їхню «анонімність» говорить таке: якщо хтось здасть таку анкету незаповненою або «інодум- ною», його одразу ж примушують «виправити помилку»). Під диктант учительки діти пишуть, часом і не розуміючи у свої 7-8 років, що вони пишуть, а саме, що вони самі та їхні батьки — невіруючі й ніяких релігійних культів не практикують, ікон вдома нема. А після цього ці анкети є доказом перед світовою громадськістю атеїзму радянських громадян. І такі безчинства твориться у рік дитини — у 1979 р. Не краще становище і в середовищі студентів. Тому, 720 що вступати до вищих навчальних закладів і навіть до середніх спеціальних (типу технікуму, училища) дуже й дуже важко — часто не обходиться без поважної суми, — то більшість студентів гадає, що в душі можна лишатися віруючим, а написати «ні», щоб мати спокій. Якщо хтось наважиться написати правду, відверто заявляючи про свій світогляд, його починають перевиховувати: закріплюють за ним викладача і «мучать» обох доти, поки не дістануть заяви про атеїзм перевиховуваного. Тим то люди вважа- ють, що ці переслідування зайві й нема чого їх зазнавати, коли фінал однаково має бути один — атеїзм. Люди для профілактики «непотрібного нервотрусу» промовчують про свої переконання. Священики, безперечно, проти такої по- становки питання, та нема чим навіть людей навчати й боротися з цим «стихійним лихом». Людей доводиться вчити й виховувати індивідуально. А за навчання релігії кожен підлягає покаранню, як такий, що порушує законо- давство про релігійні культи. Від атеїстичної літератури вгинаються полиці всіх бібліотек, клюбів. Зате книжки ре- лігійного змісту заборонено. Не задовольняє потреб віру- ючих навіть кустарний промисел — хто переписує, хто фотографує, робить копії. Справа катехизації населення ускладнюється незнанням багатьома польської мови (навіть серед польської людности, наприклад, у районах Вінниці, Києва), а викладати слово Боже російською мовою дозво- лено в Москві, Ленінграді, Одесі. Складне становище