Мартирологія Українських Церков Т. 2

Української Католицької Церкви ще більше ускладнюється такими двома моментами. Поперше, і на теперішній час зустрічаємо факти неправильної на- станови та неправильної поведінки щодо українців-католи- ків з боку деяких римо-католицьких священиків (переважно поляків). Українську Католицьку Церкву вони розцінюють як неповноцінну, «інакодумну», некатолицьку, нижчої кате- горії. Хоч і нечасто, а трапляються випадки, коли римо- католицькі священики відмовляють пенітентам у сповіді або осуджують віруючих, в тому числі українців-католиків, що вони беруть участь у богослужіннях та приймають Св. Таїнства, уділювані українськими католицькими священи- ками, — до речі, маючи найповнішу детальну інформацію та уявлення не тільки про стан речей та ситуацію, але навіть і особисте знайомство з даним українським като- лицьким священиком та його ортодоксальністю. Десь, 721 може, ці нездорові тенденції, забарвлені шовінізмом, під- силюють настанови ззовні. Так, зовсім недавно у Львів- ській катедрі (катедральному римо-католицькому соборі) побувала група польських священиків з Польщі. Вони були буквально обурені тим, що собор відвідують й беруть участь у богослужіннях українці-католики, і навіть висло- влювались за те, щоб усіх українців взагалі «гнати якнай- далі з храму», хай не отруюють своєю присутністю собор. Але того факту, що якби не пожертви цих ненависних «кабанів», то жоден костьол не протримався б досі — бо поляків мало та й не всі ходять до костьолів, — цього «не бачать», тобто це добре бачать, та про це мовчать. Слід було б трохи застановитися усім тим високопреподобним над тим, чи ж випадає людям їхнього сану замість справді братньої любови Христової дихати шовінізмом до като- ликів іншої національности, до того ж переслідуваних, що не мають ні своїх храмів, ані жодних прав як католики, і саме тільки тому, що вони — католики й не хочуть від- ступити від Христової Церкви. А другою нашою трагедією, вже внутрішнього порядку, є той факт, що на теперішній час Львівський католицький єпископ Стернюк, під загрозою екскомунікації, змушує ка- толицьких священиків згадувати у відправах термін «пра- вославні християни», що лишився як архаїзм з літургічних текстів ІУ-ІХ віків, коли Східня Церква звала себе «право- славною», хоч і була, як згадувано вище, за своєю суттю католицькою. Може, деінде вживання цього терміну і не завдасть шкоди і буде «свідчити про духовну близькість» Української Католицької Церкви із Східніми Церквами, тільки у наших конкретних умовах вживання терміну «пра- вославний» завдає непоправної й нікому непотрібної шко- ди, замішання і навіть втрату віри серед мирян. Сьогодні на нашій території термін «православний» має лише одне значення: «некатолицький», «зрадник Христової Церкви», «запроданець». Не може термін «православний» бути вжи- ваний і справжнім російським православним батюшкою, і священиком-відступником, офіційно священнодіючими, і за- разом католицькими священиками, переслідув