Мартирологія Українських Церков Т. 2

нам природ- ним, Божим і церковним. Те що, мало місце в Болгарії, зокрема в останніх часах, вже віддавна практикується в інших країнах, в яких про- цвітає Церква Сх. Обряду, а саме в Румунії, Україні і теж в інших народів. Щодо народу першої з них Ми вже зга- дували в Апостольському Посланні з березня минулого року (ААС а. ХХХХІУ, сер. II. т. XIX. ст. 249...), виявили Свої співчуття з приводу тих страшних ударів, які пере- носять його вірні східнього обряду разом з латинниками, і заохотили їх витривати з належною мужністю у вірі їхніх предків. Зараз Ми, в особливіший спосіб прибиті, звертаємося до іншого народу, Нам найдорожчого, а саме до Народу Українського, в якого немала частина християн дивиться з найбільшою тугою і безмежною любов’ю на Рим і вважає Апостольську Столицю за осередок християнської віри і, як це виходить із заповіді Христа, за непомильну вчительку правди (Мт. 16, 18-19; І. 11, 15-17; Лк. 22, 32). Вже здавна знаємо, що вони, від давніх часів терплячи чималі пере- слідування, знайшлися у не менш невідрадному становищі, як те в якому знаходяться ті народи, про які Всечесні Брати, Ми згадували вище. В окремий спосіб хочемо згадати тих Єпископів схід- нього обряду, які перші перенесли в обороні віри стільки жертв, терпінь і зневаг: їх вивезено у столичне місто Київ, 743 де їх суджено і засуджено на різні кари: — те столичне місто Київ, що, як Ми сказали, світило колись християнсь- кою наукою, було осередком поширення християнства для всіх тих довколишніх земель. Деякі з них закінчили своє життя славною смертю, тому, як можна сподіватися, з місця небесного щастя споглядають в живій любові на своїх синів і товаришів миролюбної боротьби та випро- шують у Бога найпотрібнішої для них помочі. З другого боку, не можемо промовчати тих вірних латинського і східнього обрядів, яких прогнано з власних країн, родин- них середовищ і заслано в далекі незнані землі, де не мають своїх власних священиків, які потішили б їх, їм помогли б, розраджували б і забезпечували б небесними дарами віри. Все те наповняє Нас таким гострим болем, що не мо- жемо стримати сліз, коли благаємо найласкавішого Бога та милосердного Батька, щоб велів просвітити тих, які спричинили це сумне становище і схотів покласти кінець тим нещастям. Однак, Всечесні Брати, серед стільки нещасть, що на- повняють болем Наші серця, вістки, які приходять до Нас, розбуджують у Нас радість. Бо довідуємося, що вони, хоч находяться в таких жалюгідних і критичних обставинах, залишаються непохитними у своїй вірі, незламними у ви- тривалості, чим викликують подив у Нас і в усіх чесних людей. До всіх них нехай дійде Наша батьківська похвала і признання, хай вони все збільшують і підсилюють свою мужність; хай будуть сильно переконані, що Ми — спіль- ний Батько, який турбується усіми Церквами (2 Кор. 11, 28), якого «наглить любов Христа» (там же, 5, 14). Кожної години заносимо гарячі благання до Бога в цьому наміренні, щоб всюди за