Мартирологія Українських Церков Т. 2

і заковані, біла книга про переслідування віри в Україні. Буенос-Айрес, 1956, стор. 51-58. Переклад з італійської. 747 російський діяч виступив в обороні УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ 5 вересня 1974 р. російський релігійний і правозахисний діяч Анатолій Левітін-Краснов звернувся до Комісії Прав Людини ООН на захист різних віровизнань і церков в СРСР. Окрему увагу він присвятив становищу Української Католицької Церкви в Радянському Союзі та переслідуванню українців-католиків, яких він називає уніятами. ДО КОМІТЕТУ ПРАВ ЛЮДИНИ від Анатолія Еммануїловича Левітіна-Краснова ЗАЯВА Я, Анатолій Левітін, сповнений пошани до тих високих гуманістичних цілей, які поставив перед собою Комітет, уважаю конечним закликати Комітет, щоб він підняв свій голос в обороні людей, що проживають в СРСР і систе- матично, впродовж десятків років терплять невимовні муки тільки за свої релігійні переконання. Мова йде про уніятів, членів т. зв. Істинно-Православ- ної Церкви, а також членів заборонених сект: баптистів- ініціятивників, адвентистів сьомого дня-реформаторів, п’я- тидесятників, єговістів та інших дрібних сект. Найжахливіше те, що переслідування сектантів, уніятів та ІПЦ, яке стало нормою нашого життя, не викликає ні в кого найменшого обурення. Нечувані звірства проводяться на очах усіх, не викликаючи жодного протесту. Ліберальна інтелігенція, неосвічена в релігійних питан- нях, не лише не протестує, але навіть посередньо підтримує ці переслідування, тому що вірить огидним наклепам, по- ширюваним про сектантів, — наклепам, які не поступа- 748 ються інсинуаціям, що їх поширювала чорносотенна преса про євреїв під час справи Бейліса. Ми дозволимо собі подати коротку інформацію про переслідування за релігійні переконання, застерігаючися зазделегідь, що ця заява не вичерпує й тисячної частини тих кривд, що їх зазнають у нас віруючі люди. ПЕРЕСЛІДУВАННЯ УНІЯТСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ І ЗАХІДНІЙ БІЛОРУСІ Коротко нагадаємо про історію уніятської Церкви. Як відомо, унія на Україні веде свій початок від 1596 року, коли Берестейський собор ухвалив постанову про з’єднання українських єпархій з римським Папою. Згідно з тією постановою, віруючі українці, залишаючися вірними всім обрядам та постановам Православної Церкви (в лі- тургії, каноніці тощо), одночасно визнавали головство Папи над Церквою. Спочатку унію вводили насильно, і служила вона чисто політичним цілям. Проте з часом унія стала органічним явищем у захід- ньоукраїнських областях, і більшість населення сприймала її, як свою традиційну прабатьківську релігію. Після першого та другого розподілу Польщі російські війська, занявши Волинь, знайшли там, на своє невдово- лення, майже цілком уніятське населення. За Катерини II й Олександра І існували деякі обмеження для уніятів, а уряд підтримував православ’я. Одначе всі ті засоби не змінили в основному відносин поміж уніятами і православними. За викорінення унії вз