Мартирологія Українських Церков Т. 2

явся Микола І з прикметною йому енергією та жорстокістю. Після того, як уніятські єпископи підписали 1839 року акт злуки з православ’ям, на Волинь звалилася хвиля репресій: масові побиття, «прогін через стрій», досмертні заслання на Сибір стали нормою під час царювання Миколи І в його релігійній політиці на Волині. Проте, населення ставило одностайний опір. Пів сто- ліття (аж до Олександра III) продовжувалася боротьба з уніятами. Характеристично, що А. І. Герцен у своєму «Колоколі» багато разів виступав в обороні переслідуваних уніятів. В. Г. Короленко у своїх «Споминах сучасника» розповідає з 749 обуренням про тяжке становище уніятів засланих на Сибір, яких він там застав у 70-их роках XIX століття. 1946 року, після остаточного приєднання до СРСР За- хідньої України й Західньої Білоруси, сталінський уряд приступив до ліквідації унії, діючи зовсім тими ж метода- ми, що й уряд Миколи І. Коли в березні 1946 року арештовано голову уніатської Церкви на Україні митрополита львівського Йосифа Слі- пого і з ним останніх шістьох уніатських єпископів, на уніятів звалився град репресій. Знаряддям тієї репресивної політики став настоятель Преображенської церкви у Львові протоієрей Гавриїл Костельник. Під його керівництвом був скликаний «собор», який відбувся на протязі двох днів і ухвалив постанову про приєднання уніятів до православ’я. Тоді Костельник зформував комітет, який приступив до здійснення рішень «собору». У кожну уніятську парафію направлено Костельникового емісара, який пропонував місцевому священикові приєднатися до православ’я. У ви- падку відмови священика негайно заарештовували, і він діставав за ст. 58 — 10 років ув’язнення в концтаборах. Це була, зрештою, найлегша кара. У випадку активного опору священик-уніят одержував 25 років ув’язнення за обвину- ваченням у «зраді батьківщини». Жодного судового роз- гляду справи при цьому не було; всі репресії проводила окрема колегія МДБ. Коли врахувати, що разом з духовенством карали і студентів уніатських семінарій, парафіян та найактивніших мирян, то й не диво, що кількість жертв досягла вражаю- чого числа триста тисяч людей. Усі уніатські храми перетворено у православні. Уніат- ські богослужби заборонено. До уніятів застосовувано справді звірські методи, навіть відбирали в них масово дітей. Така нерозумна й жорстока політика спричинила те, що деяка частина уніятів увійшла в зв’язок з бандерівським рухом і вступила на шлях індивідуального терору. Жерт- вою того терору став Гавриїл Костельник, убитий у вересні 1948 року, в неділю, після виходу з храму. Характеристич- но, що похорон Костельника перетворився в масову де- монстрацію протесту проти релігійних переслідувань. Ці переслідування трохи вщухли після 1956 р., коли деяке число уніятів випущено на волю. Залишилися, од- 750 наче, під арештом усі уніатські єпископи, які так і померли, не побачивши волі. А голова уніятської Церкви митропо- лит Иосиф Сліпий був ув’язнений до 1