Мартирологія Українських Церков Т. 2

755 роду, дійсно дорогого Нам, а саме до народу України... Особливо Ми згадуємо тих єпископів Східнього обряду, які перші в обороні віри зазнали переслідувань, знущань і наруги, яких вивезено до Києва. Ми кажемо до цього Києва, що колись сяяв світлом Христової Науки на всю тамошню територію, і звідки поширилась Христова Віра. Деякі із тих переслідуваних вже понесли мученичу славну смерть, і вони, як сподіваємось, з небесних хоромів спогля- дають на своїх синів і співвизнавців, що стоять у важкому, нерівному змаганні, та випрошують для них у Господа ласки» (ААС., розд. XIV, ч. І, стор. 5-14). Сьогодні знов прозвучав протест проти переслідувань у Радянському Союзі, який підносить на дусі переслідуваних та звертається до сумління цілого католицького світу — з проханням про молитви, покуту, з просьбою до Господа, щоб потішив і наснажив переслідуваних. На основі власного досвіду та на основі перевірених відомостей, в часі IV Папського Синоду (3-го жовтня 1974), в часі дебат над проблемами євангелізації у світі, я понов- но заявляв перед Отцями Синоду, що нашій Церкві забо- ронено всяке життя і в наслідок того заборонено їй в Радянському Союзі голосити Боже Слово. Тоді я сказав: «Нормальна людина дивується сьогодні, коли довідується, що ще сьогодні священик, який потаєм- но відправив св. Літургію, є засуджений до 3 або 4 років заслання на примусові роботи в Сибірі чи на Полярну північ. Або як хтось із вірних вишле прохання до уряду на право відправити Службу Божу, що такого замикають до психіатричної лікарні, не для лікування, очевидно, але щоб зробити його психічно хворим. Вірні, священики, мо- нахи є тероризовані, переслідувані, допитувані, ревідовані та побивані. Багато з них вмирає по кількох днях. Якщо ж така є дійсність, то яка є можливість голошення Божого Слова? Чи ж не повинен зайняти Синод свого становища до цієї справи? Там віра не вмирає. Доктори, артисти та інші освічені люди приймають покликання, героїчно виз- нають і боронять Віру». Рік тому, дня 6. 3. 1977 р., в листі з України один із вірних нашої Церкви, Йосиф Тереля, просить Папу Павла VI допомогти йому і його родині виїхати з Радянського Союзу, тому що інакше немає для нього життя. 756 Передаємо у виїмках із його листа ситуацію, в якій перебуває наша Греко-католицька Церква (цю традиційну назву уживає автор листа): «Гіркі часи настали для нашої Греко-католицької Церкви в Україні: ми, вірні цієї Церкви, примушені хреститися, брати шлюби, сповідатися і справ- ляти похорони завжди потаємно. Наші священики в табо- рах, психіатричних закладах, фізично знищені. Я живу в державі, в якій бути християнином значить — поповнюва- ти злочин. Ніколи передтим визнавці Христової Церкви не були до такого ступеня переслідувані, як тепер у цій країні. Українських католиків позбавлено всього — нормального родинного життя, свободи слова, літургійних відправ на- шої Церкви — ми жиємо у катакомбах! За слово Боже — вони розпинають живо