Мартирологія Українських Церков Т. 2

кій системі не вдалося вбити віри. Батьки, що виростали в безбожницькій системі, ви- ховують своїх дітей у християнському дусі. Дисиденти, виховані в атеїстичних школах, говорять про Бога і обо- роняють Церкву. 35-літня жінка з гордістю признається, що своїх четверо дітей дала охрестити і вчить їх молитов та катехизму. Запитаний несподівано туристом 14-літній учень: «Чи ти молишся?» — поважно й без вагання відповідає: «Очевидно, що молюся!» Листи, що їх одержую від наших вірних, є підбадьо- рюючі. Настоятелька наших сестер прислала мені цього року свої великодні побажання. Вона пише: «Ми робимо адорацію перед Святими Тайнами день і ніч... кілька до- ньок вийшло заміж». Це значить — деякі молоді сестри зложили свої вічні чернечі обіти. Потайні монахині, що працюють як медсестри, є над- звичайними свідками Христа і проводять до Нього не одну в пошукуванні за Ним душу. їх жертвенне життя захоплює інших молодих дівчат іти їхніми слідами. їх ревність будує навіть лікарів-безвірників до тієї міри, що вони, знаючи, що це черниці, хочуть мати їх у своїх лікарнях. Молодий лікар на Закарпатті вивчає богословію з по- зичених підручників, щоб стати священиком. Молоді ліка- рі, інженери, правники тощо посвячують себе Богові в священичому або монашому стані. В одному листі з 8 760 січня 1980 р. пише мені потайний єпископ: «Скоро будемо ми висвячувати нових священиків, які відбувають поза- очні курси. Наші монахині беруть письмові запити, а потім приносять від кандидатів відповіді. Усні іспити відбува- ються весною і літом на вільному повітрі. Тоді й від- бувається свячення». В одному листі з 11 лютого 1980 р. запевняє мене один досвідчений священик: «Серед нововисвячених священиків є прекрасні люди». Висока це похвала, та скільки треба віри, щоб у катакомбній Церкві одержати благодать свя- щенства? І скільки треба жертвенної відваги, щоб видер- жати в цьому покликанні? Щоб краще Вам це вияснити, хочу розказати Вам історію одного нашого священика. Назвемо його отцем Миколою. Як син глибоковірую- чих батьків уже змалку мріяв стати священиком. Ката- комбні священики вчили його богословію. 1975 р. його висвячено. Свячення відбулося в пивниці у певних людей. Крім Миколи приступило одинадцять кандидатів до свячень. Катакомбному єпископові сослужило кілька старших свя- щеників. Це було зворушливе свято. Ніхто з них не мав священичих риз, бо треба бути дуже обережним у ката- комбному душпастирстві. Отець Микола одержав як свій священичий виряд, що був його престолом і ризами, — дерев’яну скриночку від приладдя до голення. А що в ній? Малий кубок, ложечка, кольорова стрічка, що служила за єпітрахіль, і дві малі пляшечки з водою і вином. А хліб, завинений у хустинку, він поклав до своєї кишені. Першу Службу Божу відправило дванадцять нововисвячених свя- щеників у пивниці разом із своїм єпископом. З його благо- словення пішли вони в нові катакомби, щоб там почати свою працю на службі Христа й переслідува