Мартирологія Українських Церков Т. 2

них братів. Як працюють отець Микола і його одинадцять друзів? Молоді священики з наміром підшукують низько оплачу- вану працю, яка їм дає доволі свободи руху. Вони від- правляють Службу Божу залежно від обставин. Микола шукає в кожній місцевості довірених людей. У неділю ран- ком іде він до села та пристає з людьми, які стоять коло церкви. — Чи відправляється Служба Божа? — він питає. — Люди самі моляться, бо священика вивезли, — йому відповідають. 761 Отець Микола йде до ризниці і питає старого паламаря, чи може служити Службу Божу. Той спочатку дивиться на нього з недовір’ям, але остаточно дається переконати і помагає йому вдягнути ризи. Отець Микола приступає до престолу і починає співати. Присутні відповідають із сльо- зами в очах. Це ж бо так довго, як бачили вони священика і чули Боже Слово. Коли священик відходить із церкви, він знова — простий радянський робітник. Паламар про- сить його на обід і запрошує ще кількох певних людей. Вони прохають отця Миколу ше кілька днів залишитися, бо стільки є нехрещених дітей, теж хворих, що бажають висповідатися, і чимало незапечатаних могил. Він остається в селі і сповняє всі душпастирські обов’язки. Отця Миколу переважно гостять у такій хаті, де у ви- падку небезпеки міг би заховатися. Були випадки зради, але вірні запобігали, щоб його не арештували. Коли він священодіє, люди його все сторожать. Якщо неможливо служити в церкві, служить він Літургію в хаті довіреного вірного. Деколи хрестить він потаємно дітей партійних чиновників. Так мандрує він із своїми друзями по Україні. Він відвідує не тільки католицьких вірних, але й право- славних. Ціла Україна вірить, що це Пресвята Богомдти його береже, і що Марія посилає своїх священиків поті- шити знедолений нарід. Історія отця Миколи, що я її взяв із звіту з жовтня 1979 р., свідчить про героїчну віру, яка росте серед гніту і спроможна вона зрушити гори. Але за яку високу ціну її здобувається! Це мусів пережити православний дисидент Олесь Бердник, якого знов арештовано в грудні 1979 р., після того, коли він написав Папі: «Я народжений і ви- хований у країні, де атеїзм є офіційною доктриною. Я прийшов до Христа серед борінь і страждань, відчувши Його найживішу реальність...». Це пережив також один із наших катакомбних єписко- пів, якого недавно викрили при виконуванні свого обов’яз- ку. Надармо намагалося КДБ погрозами й побоями при- мусити його до співпраці з ними. Також спроба обіцянками деякої свободи розбити єдність Церкви з нутра не вдалась, бо єпископ свідомий того, що для Церкви немає іншої путі від хресної дороги. Ця хресна дорога Української Церкви є ще й тепер засіяна людськими кістками. 762 У березні 1980 р. в Томашівці, Рогатинського району, знайдено тіло нашого священика Анатолія Ґурґули. Його зв’язали, облили бензиною і спалили. Його вірні мене по- відомили, що єдиною його провиною було те, що він залишився вірним своїй Церкві, і що правив Службу Божу. У травні 1980