Мартирологія Українських Церков Т. 2

р. в Зимній Воді, близько Львова, знай- дено на заводі, в якому працював, побитого на смерть 60- літнього священика Івана Котика. Лице його було посині- ле, ніс сильно окровавлений, його зуби вибиті, а уста на- биті хлібом. Вірні похоронили його зі співом церковних пісень, а на похорон прибуло стільки людей, що похо- ронний похід розвинувся довжиною 600 метрів. Ще далі важним є те, що наш молодий ісповідник віри Йосиф Тереля написав 6 березня 1977 р. на полотні до Папи Павла VI: «Гіркі часи переживає нині Греко-като- лицька апостольська Церква України. Ми, вірні Церкви, змушені таємно хреститися, вінчати, сповідати і хоронити! Наше священство — в таборах, психлікарнях, фізично зни- щене... Я проживаю, і з Божої ласки, у державі, де бути християнином — злочин! Ще ніколи, за всю історію хрис- тиянства на віруючих і слуг Церкви Христової не було таких гонінь і переслідувань, як нині. Українські католики позбавлені всього — родинного щастя, вільно проповіду- вати, відправляти обряди нашої Церкви — ми в катаком- бах!... За слово Боже тут розпинають дух живий! Із своїх 34-ох років, я 14 провів у тюрмах і концтаборах СРСР та психіатричних лікарнях... Кінця злочинам безбожного світу годі сподіватися без протистояння всіх християнських сил світу... Благаємо наших братів і сестер католиків світу та всіх християн стати на наш захист; стати на захист заму- ченої Греко-католицької української Церкви!» Наша Церква не вмерла, так як дехто у вільному світі гадає, або може навіть того й бажає, тому що вона заважає їхнім надто людським плянам. Наша Українська Церква живе. Найкращим доказом цього є її мучеництво. Вона страждає, бо вірить; вона вірить, бо страждає. І вона радіє з того, що може за Бога страждати, про що я в одному листі з травня 1980 р. писав: «Ми є вибранці Господні; це благодать, що ми за Бога й Церкву можемо переносити терпіння». Для наших вірних сам факт, що наша Церква по 35-ти роках кривавого переслідування ще далі існує, — це чудо 763 Божої благодаті, що завжди спонукує до дальшої приза- думи. Це чудо робить їхню віру непохитною. Також комуністичний режим добре знає, що його бо- ротьба за душі, яку він перед більш як 60 роками почав з такою самопевністю та бундючністю, не мала сподіваних успіхів. Часті заклики у пресі до молоді, також до кому- ністично зорганізованої молоді (комсомолу), не брати уча- сти в богослужіннях, як також все дальше ведений глум із релігійних святощів і вірних, вказує, що більша частина народу прив’язана до віри. Ця віра є така сильна, що навіть має силу відтягати молодь від впливу комуністичних провідників і провадити її до Бога. Тільки той, хто сам це безбожницьке пекло пережив, може зрозуміти, яке завдання в моїй Батьківщині сповняє Церква як учителька віри й моралі. По правді писав український історик Валентин Мороз у 1973 р., тоді ще дисидент у Радянському Союзі: «Церква настільки вросла в культурне життя, що неможливо за- чепити її, не пошкодивши д