Мартирологія Українських Церков Т. 2

уховної структури нації». Це вірно, але Церква має ще далеко глибше значення для нашого народу. Разом із іншими релігійними спільно- тами, які відкидають політичну співпрацю з комуністичною диктатурою, Церква є колоною-стовпом і основою правди й моралі для всіх, що бажають дійсно жити Христовим Євангелієм. Існування і духова сила Церкви в моїй Батьківщині є надзвичайної ваги для збереження вірности для тих укра- їнців-ізгоїв, що через втечу або переселення розсипалися по цілому світі і залишилися вірними своїй Церкві. Без існування Церкви-Матері не може бути мови про Церкву на поселеннях! Так як ізраїльський нарід у вавилонській неволі, будь-коли забував Єрусалим, неминуче пристосо- вувався до поганських звичаїв, так теж і українські по- селення без внутрішнього зв’язку з Церквою-Матір’ю за- гублять свою ідентичність. Ця — небезпечна для життя — асиміляція — виявляється не тільки на національному полі, але також вступає і в релігійний процес, де могла б допро- вадити наш нарід до затрати його духовної істоти і його католицької віри. Тому що в Божій життєдайній спільноті, яку ми за св. Павлом звемо Містичним Тілом Христовим, існування од- 764 нієї Церкви має вплив на всі інші помісні Церкви, не може Українська Церква нікому байдужою бути. Ограблена з усіх інституційних, організаційних і матеріяльних засобів, вона з безборонним Христом стала для всіх П Церков- сестер джерелом внутрішньої сили і справжньою опорою відродження. Ось тут саме служить вона своїм вартісним вкладом для скарбниці Вселенської Церкви. Коли ми застановляємося над місцем і значенням Укра- їнської Католицької Церкви на лоні Вселенської Церкви, треба нам говорити про возз’єднання всіх християн. Єд- ність у Христі мусить бути знову встановлена і глибоку рану роз’єднання у Містичному Тілі треба гоїти. Другий Ватиканський Собор дає нам це завдання. У Східній Ев- ропі над цим завданням працювали вже століттями, від часів Берестейської Унії починаючи. Сьогодні ведеться з чималим завзяттям так званий еку- менічний діялог, але, на жаль, він обмежується до вузького кола вищого духовенства і знавців. На Заході нарід лиш малувато, а в Радянському Союзі зовсім не є причетний у ньому. Але в Радянському Союзі через спільно несений хрест переслідування, виріс справжній екуменізм, який че- рез глибокосяжне ісповідування віри і купіль у крові му- чеників, сягає до глибоких начал Євангелія: шукати Божого, а не людського. Бо католики, православні, баптисти й інші віроісповідання однаково терплять Христа ради. Це тер- піння робить їх у подібний спосіб дітьми Божими і дітьми Христової Церкви. Це є здобуток неоціненної вартости. Модерні екуменісти добре поступили б, якби цей стан ре- чей не губили з очей. Ми можемо поставити питання: що може наша Укра- їнська Церква сподіватися від комуністичного режиму? Аб- солютно нічого! У рамках комуністичної системи немає місця для Цер- кви. Якщо вона в будь-який спосіб є толерованою, це є вик