Мартирологія Українських Церков Т. 1

іярха. Цим державним законом проголошувалася не тільки автокефалія, але й засада співпраці Церкви і держави, а не відокремлення між ними. Дальшим кроком уряду Директорії УНР була висилка дипломатичної місії до Царгороду на чолі з О. Лотоцьким, щоб отримати згоду патріярхії на автокефалію української Церкви. Місцеблюститель (Ьоситіепепв) Патріяршого престолу митро- полит Дорофей поставився в половині липня 1919 прихильно до визнання автокефалії УПЦ, але через вакантність Патріяршої катедри це прохання було відкладене. Уряд УНР, вийшовши на еміграцію, продовжував старання перед Константинопольською патріярхією щодо визнання авто- кефалії Української Православної Церкви. У цій справі міністер- ство віроісповідання УНР 1921 року вислало «прохання до па- тріярха Царгородського благословити Автокефальну Українську Церкву». У «проханні» до патріярха висловлено побажання, щоб він призначив на Україну свого представника і не відмовив у хіротонії православних українських єпископів. Між двома світовими війнами, на окупованій більшовиками Україні, не зважаючи на вороже наставлення радянської влади, церковне життя зазнало своєрідної еволюції і навіть розвитку. Почавши з 1919 року, прийшло до зудару між російсько-шові- ністичним єпископатом і вірними та частиною духовенства, яке домагалося створення незалежної національної української Цер- кви. Після проголошення 5 травня 1920 року Всеукраїнською 16 Православною Церковною Радою (ВПЦР) автокефалії Україн- ської Православної Церкви, на Першому Всеукраїнському Пра- вославному Церковному Соборі в Києві 14-30 жовтня 1921 по- кликано до життя українську церковну ієрархію на чолі з митро- политом Василем Липківським — шляхом хіротонії єпископів пресвітерами «покладенням рук», без участи єпископів. Такий акт хіротонії єпископату був вимушений відмовою російських архи- єреїв висвятити українських єпископів. Учасники Собору 1921 року були свідомі того, що ця висвята була надзвичайна, не прийнята в діючих правилах Православної Церкви, тому поста- новили, що «надалі священний чин хіротонії єпископів в україн- ській Церкві Христовій виконується з участю двох і більше єпис- копів по чину Всесвітньої Східньої Церкви». Всеукраїнський Пра- вославний Церковний Собор у Києві 1921 року, підкреслюючи незалежність УАПЦ від Російської Православної Церкви і її прав- ління — Московської патріярхії, однак прагнув братерського єд- нання з усіма Православними Церквами. Серед ухвал Собору стверджувалося, що «Українська Православна Христова Церква від часу свого заснування, в добу будування, з X віку, була у вільних дочерніх стосунках з Грецькою Церквою...», як також висловлювалася певність, що Всесвітня Церква не відмовить у визнанні автокефальности української Церкви. Для цього Собор уповноважив ВПЦРаду «сповістити про фактичне відновлення автокефалії української Церкви всі автокефальні православні Цер- кви». Завдяки своїй діяльності і безкомпромісовості, УАПЦ під проводом митропо