Мартирологія Українських Церков Т. 1

(1917-1920) по- значений легальними заходами до усамостійнення Православної Церкви в Україні від російської ієрархічної опіки, боротьбою за її автокефалію. Березнева революція 1917 року і відновлення української державности сприяли українізації Православної Цер- кви і частинному розривові з російським церковним центром. Від самого початку цих подій представники мирян і духовенства ви- сували на єпархіяльних з’їздах на Україні домагання запровадити українську мову в богослуженнях і церковному житті. При кінці 1917 року створена в Києві Всеукраїнська Православна Церковна Рада очолила рух за усамостійнення Української Православної Церкви. Заходами цієї Ради був скликаний 20 січня 1918 у Києві Всеукраїнський Церковний Собор, на якому прихильники україн- ського церковного руху й автокефалії були в меншості; проро- сійська ієрархія, впливові священики, професори Київської духов- ної академії провели своїх кандидатів на Собор і здобули біль- шість. Ця більшість була за єдність з російською Церквою і за зв’язок з Московським патріярхом. Роботу першої сесії Собору перервано 1. II. 1918 через більшовицьке повстання у Києві і наближення більшовицьких військ з півночі. Тяжке становище прихильників автокефалії спричинила також постава Української Центральної Ради та її Генерального Секретаріяту, які вважали, що релігія і церква — це справа приватного життя українських громадян, тому відмовилися створити окремий секретаріят куль- тів. Незаангажування уряду Української Народньої Республіки у церковні справи уможливило реакційним проросійським силам 15 зберегти перевагу, яку вони посідали ще з часів царського режиму. За Гетьманату було створене міністерство ісповідань, яким керував спочатку В. Зіньківський, згодом О. Лотоцький. Гетьман- ський уряд стояв на засаді автокефалії Української Православної Церкви, однак під впливом рішень другої сесії Всеукраїнського Церковного Собору, який 9. VII. 1918 прийняв «Статут про тим- часову Найвищу Управу Православної Церкви на Україні», пого- дився на статус автономії Православної Церкви в Україні і її канонічний зв’язок з патріярхом всеросійським. Щойно на третій сесії Собору міністер віроісповідань О. Лотоцький 12. XI. 1918 поставив Соборові вимогу, що «в самостійній державі має бути і самостійна Церква... українська Церква має бути автокефальною під головуванням Київського митрополита». Собор противився цим вимогам, однак два дні пізніше уряд розпущено, а праця Собору продовжувалася без ніякого висліду в питанні автокефалії аж до приходу Директорії (14. XII. 1918). Одним з перших законодавчих актів Директорії УНР був «За- кон 1 січня 1919 про вищий уряд Української Автокефальної Православної Церкви», яким проголошувалася автокефальність Української Православної Церкви, в якій законодавча, судова й адміністративна влада належала Всеукраїнському Церковному Соборові, а виконавча — Українському Церковному Синодові і духовній ієрархії, незалежним від всеросійського патр