Мартирологія Українських Церков Т. 1

вна Рада парафії УАПЦ при Миколаївському соборі ( в 1929 році зруйно- ваному більшовиками). В. Чехівського засуджено на процесі СВУ в 1930 р. до 10 років ув'язнення, де він і загинув. У статті «За Церкву...» автор робить детальний перегляд насильства московської Церкви над Українською Православною Церквою після підступного приєднання її в 1686 році і кидає гострий осуд московським єпископам, які «відійшли від заповітів Христа і апостолів», стали « цареслужителями і панопоклонни- ками» та сприяли національному і економічному поневоленню українського народу. Зокрема він зупиняється над питанням ієрархічного переємства, заперечуючи, що єдиним правильним чином передачі єпископської благодаті є хіротонія руками єпис- копів, особливо у такому випадку, як у 1921 році, коли чужі єпископи на Україні відмовились висвятити для УАПЦ її влас- них єпископів. Відповідно до цього, автор обстоює правосиль- ність соборної висвяти перших єпископів УАПЦ. ( Друкується з деякими скороченнями). Пізнайте істину, і істина визволить вас. (Іоан. 8, 32) З осередку робітників, теслярів, рибалок, з бідних людей, злидарів («худородних», 1 Кор. 1, 27), виникла перша Церква, перша громада Христова. Завданням Церк- ви було братерське поєднання людей і безупинне просту- вання до совершенства життя Божого. Основою життя й устрою Христової громади була прийнята вільна, без примусу, любов, братерство, спіль- ність, самодіяльність. Не могли пануючі верстви погоди- 172 тись з новою громадою, що загрожувала знищити їх панування. «Повстали царі земні і князі зібрались докупи на Господа і на Христа його» (Діян. 4, 26-27). Пануючі верстви Іюдеї, а потім і Риму повстали на боротьбу з Церквою. Боротьба спочатку, в І, II й III в.в. йшла дорогою адміністративно-судових переслідувань, погромів, нападів натовпу, а разом і шляхом громадської і літературної полеміки. Боротьба пануючих проти Церкви направлялась на повне знищення Церкви. Коли ж християнство не тіль- ки не зникає, а ще й розростається, пануючі верстви змінюють способи боротьби, йдуть на компроміси. І все- редині Церкви і зовні, у впливах держави на Церкву, па- нуючі верстви намагаються пристосувати організацію Цер- кви до свого панування, утворити з Церкви знаряддя до зміцнення господства багатших верств. Цей останній спо- сіб боротьби пануючих проти Христової громади тягнеться до теперішнього часу, приводить життя української Хрис- тової Церкви до того стану, коли вірні приступають до відновлення й визволення Христової громади, пригнобле- ної синами «князя віку цього», пануючими верствами. З того часу, як в українській Церкві засіяла благодать Святого Духа, з часу прийняття християнства, вся повнота життя Святого Духа пробуває в українській Церкві. Деся- тий вік вже йде, як живе з Христом українська Церква. Живучи всією повнотою дарів Святого Духа, Православна українська Церква була автокефальною, незалежною від інших Церков, єдналась з Церквою-матір’ю, грецькою