Мартирологія Українських Церков Т. 1

с («Православн. іспов. Петра Могили», Церкв. прав. Суворов, ст. 180-1). Катерина II, Павло І й інші називали себе «головою греко-кафолічної, східньої церкви». Так, дар Святого Духа, дар управління, ієрархія московська не тільки «не підігрівала», по заповіту ап. Павла, а й замість дару Святого Духа прийняла дар «князя миру цього». Також підмінила ієрархія московська дар навчання, дар істини Святого Духа на лжеучення цареслужіння, панопок- лонства. Коли управління Церквою дісталось панським челядникам, то й учення віри підмінилось відповідним чином. Замість основи Христової науки братерства, єдно- сти, любови, ієрархія московська приймає й ширить учення про абсолютизм, верховенство царської й панської влади, відкидає учення Христа, що царство Його не від миру цього, научає, що Церква підлягає керівництву «князя миру цього», царя й панів, що вірні повинні більш всього ко- ритись волі «князів миру цього». Замість братерства, ієрархія Московії і її прислужники проповідують примус, панування зовнішнього стародер- жавного характеру в самій Церкві. Патріярх і єпископи засвоюють собі елементи влади князів і царів і господ- ствують в Церкві, проти учення Христа, поневолюючи й гноблючи Церкву вірних. Проти учення Христа про бра- терство (Мт. 20, 25-28) й заповітів апостолів (І Петра, 5, 3), що заборонили єпископам панування, ієрархія москов- ська видумала учення про єпископський абсолютизм в Церк- ві, про єпископську монополію на благодатні дари Св. Духа. Ставши слугою царства тьми, московська ієрархія для зміцнення панської влади учить, що примус, насильство, війни, навіть смертна кара християнством заповідані. До- сить пригадати учення про благословенство душогубства війни і смертної кари катехизису Філярета, митрополита московського. Філярет учення Христа віддав на службу вимогам старої класової держави. В державному совіті російської імперії той, хто пізніше царською владою на- званий був Київським митрополитом, Антоній боронив смертну кару во ім’я християнства, смертну кару, яку вжи- вала стара держава проти своїх класових супротивників, 176 селян і робітників (В. Зкземплярский, «Несколько мьіслей по поводу защитьі смертной казни в русской богословской литературе последнего времени», Киев, 1907, ст. 4). Ті свя- щеники, що в Державній Думі висловились проти смертної кари, Російським Синодом позбавлені були священного сану. Перед очима всіх розлягалася проповідь московської ієрархії як в Московії, так і на Україні з закликами до душогубства в війнах, що велися виключно в інтересах пануючих верств. Відкинувши вчення Христове, дар істини Св. Духа, ієрархія московська засвоїла дар «князя миру цього», зле учення про панування, дар лжі, неправди. Ієрархи стали ідеологами, учителями темної влади князів віку цього. Ієрархія московська проповідувала іменно ту владу, з якою боровся Христос. Він, перемагаючи цю владу духом Своїм, тілом відданий був їй, при чому зазначив: «Це Ваш час і (Ваша) влада