Мартирологія Українських Церков Т. 1

не відмовилась від ганебного примусового акту 1687 року, симонії, під- биття, купна життя української Церкви. І московський і київський гетьманський собор силою, викликаною довгим примусом інерції й впливом панства, складені в більшості були з архиєрейських служок, з рабів «князя миру цього». Довершайте ж міру отців ваших! І до останнього дня московська патріярша ієрархія продовжує на Україні своє ганебне служіння пануванню господствуючих верств над українським робітником города й села. І до останнього дня єпископи патріярші обстоюють своє панування, господство над Церквою. їх відозвам, що тимчасово визнають українську службу, вірити шкода. Во- ни одно пишуть, а роблять друге. Звикнули вони звер- татись до примусової влади при царях і тепер представ- ники на Україні москвинської ієрархії виявляють роботу лише в ложних політичних доносах, сподіваючись зустріти хоч випадково останки старої влади, які б їх підтримали. Єпископи Назарій, Валеріян, Пахомій й інші клеврети визначались такою роботою. Вікова робота москвинської ієрархії виявляється тепер в розкладі людського життя. Війни, душогубства, гнобительства, знущання над лю- диною, страшна розпуста, гнилизна духа — все це є результат проповіді панування, господства і над працюю- чими верствами і над пригнобленими націями. Коли в останні роки піднялась і проясніла християнська свідомість серед вірних Української Православної Церкви, представники її не раз звертались до москвинського єпи- скопату на Україні з метою відхилити його від панопо- клонства і з’єднати його з Церквою вірних. Глухі й німі були єпископи патріярші; ожиріло їх серце; тяжко чують ушима і очима тяжко бачать. Не почули москвинські єпископи й голосу Всеукраїн- ського Церковного Собору, голосу Церкви. Екзарх москов- 181 ського патріярха, митрополит Михаїл не схотів розуміти голосу Божого, голосу Церкви, відмовився від єднання, від братерства; свою сваволю, свою владу поставив вище всього. Тепер москвинські єпископи нахваляються скликати на Україні свій собор-синедріон, який був би слухняним під їх пануванням, який виявляв би волю єпископів, а не волю Церкви. Такі собори-синедріони вже були; в 1917 році в Москві — кадетський, панський, а в 1918 — в Києві — прото- фісовський, гетьманський. Коли представники української Церкви звертались до москвинського єпископату на Україні, кличучи до єдности, вони намагались підняти з ями гнобительства єпископат, надіялись викликати відновлення християнських відносин, загладити ганьбу господства в Церкві. Коли виявилось, що той єпископат не виконував заповіту апостола Павла і не «возгрівав» в собі дара Св. Духа, і що той дар в них не був живим, діючим, представники української Церкви постановили вирішити справу з єпископатом силами всієї соборної Української Православної Церкви на Соборі її. Вирішення справи з єпископатом на Всеукраїнському Церковному Соборі, скликаному Всеукраїнською Право- славною Церковною Радою, зв’язане з