Мартирологія Українських Церков Т. 1

ством, пристрастю до влади, панування, хто творив не волю Церкви, а волю Саблерів і інших при- дворних царських клевретів. Ті, хто підтримував кріпацьке рабство, хто служив поміщикам в поневоленні селян, а капіталістам в поневоленні робітників, ті не мали любови до Христа в менших братах, не знали основного дара Св. Духа — братерської любови (Мт. 20, 23, 28). Коли мос- квинські єпископи України не виявляли любови до най- 183 меншого брата, то й не мали любови до Христа, бо «хто скаже, люблю Бога, а брата свого ненавидить, той лжець» (1 Іоан. 4, 20). «Кожен, хто не робить правди, не від Бога і хто не любить брата свого» (1 Іоан. З, 10). «Коли любимо один одного, то Бог в нас пробуває і любов його звершена у нас». « По цьому пізнаємо, що в ньому пробуваємо і він в нас, що від Духа Святого дав нам» (1 Іоан. 4, 12-13). Коли москвинські єпископи, крім вийнятків, не мали і не мають дійсної живої любови до меншого брата, то благодать Св. Духа не живе, не діє в них, бо як учить апостол і єванге- лист Іоанн Богослов, любов — то необхідна ознака про- бування в Христі й Святому Дусі, а не єпископське тілесне рукопереємство. По заповіту Вселенських Соборів, ми віруємо «в єдину соборну й Апостольську Церкву», а не в єпископат. Церква, громада вірних, є тіло Христове, невіста Хри- стова. В Церкві єдиний голова — Христос (Еф. 1, 22-23). В Церкві всі члени живуть спільним між собою життям. «Многі ми — одно тіло в Христі, по одному ж один другому — члени» — научає апостол Павло (Рим. 12, 5). До останнього часу москвинська ієрархія пригнобила життя Церкви так, що вірні втратили навіть розуміння Церкви, навіть слово Церква стало означати в масі вірних лише будинок храму. Закостеніло, закам’яніло життя Церк- ви під гнітом москвинської ієрархії. Не було в ній дихання духа живого, ієрархія монополізувала собі всі прояви життя церковного й сама в царство Христове не входила і вірних не впускала (Мт. 23, 13). Між тим життя Церкви й полягає в живому і вільному обміні дарів Св. Духа між членами Церкви. Апостол Петро свідчить, «як же став я говорити, найшов Дух Святий на них, як і на нас в почині» (Діян. 11, 15); «Коли ж рівний дар дав їм Бог, як і вам, що увірували в Господа Ісуса Христа, го хто ж я такий, щоб міг заборонити Богові» (Діян. 11, 17). Лише від слова благовісти прийняли вірні Св. Духа без хіротонії й дар такий, як і апостоли прийняли у почині, дар, рівний апос- тольському. Не пригноблення життя Церкви виявляється в живій участі вірних у всіх сторонах церковного благодат- ного життя. Влада Церкви в’язати й розрішати не така, як у воло- дарів державних. Влада державна зовнішня, примусова, фізична, залежить від волі владаря. Властитель по своїй волі одних карає, других милує. Церква не має мети 184 карати або милувати. Вона має завдання одне — спасати всіх, особливо хворих душею. «Нема волі Отця нашого небесного на те, щоб загинув і один з сих малих» (Мт. 18, 14), — говорить Спаситель. Пр