Мартирологія Українських Церков Т. 1

уєвірства панослужіння й архиєреєпоклонства, від темної влади «князя миру сьо- го», св. Собор визволив українську Церкву від підлеглости московській панській стародержавній ієрархії. Відновлена ієрархія йде і діє разом з Церквою, вірним народом в українській Церкві, і продовжується постійний спосіб ви- свячення єпископів Церквою з участю двох або трьох єпископів. Визволена від підлеглости «царству тьми», Українська Православна Церква, разом з іншими православними онов- леними від бруду віків, Церквами увіходить у великий всесвітній союз Церков, у Всесвітню Єдину Соборну Апо- стольську Церкву. Вселенський майбутній Собор силою Св. Духа зміцнить розвиток життя української Церкви без підлеглости «темній владі». Київ 1921 Вірний Володимир Чехівський Передрук з: В. Чехівський «За Церкву, Христову громаду, проти царства тьми». — Харків, Церковна Рада першої парафії Української Православної Церкви Миколаївського собору, 1922, стор. 1-39. 190 [33] ІСТОРИЧНА ЗАПИСКА ПРО МИНУЛЕ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ І ВІДРОДЖЕННЯ її АВТОКЕФАЛІЇ Цей документ підписали митрополит В. Липківський, про- тодиякон В. Потієнко, архиєпископ Н. Шараївський, П. Антип- чук, П. Свідерська, прот. Д. Ходзицький, прот. М. Хомічевський і П. Гордовський — члени керівництва ВПЦРади. Надрукований на 14 сторінках машинопису, він був пересланий в 1925 році представникові УАПЦ в Західній Европі Євгенові Бачинському в Женеві. Від нього «Історичну записку» одержав прот. М. Явдась. Спеціяльна експертна комісія УВАН у складі проф. д-ра П. Курінного і проф. В. Дубровського б вересня 1954 р. підтвердила автентичність цього документу. Тут наведено уривки з V і V/ розділів, які стосуються від- родження Української Автокефальної Православної Церкви і зо- крема справи соборної висвяти перших її ієрархів. Автори «Історичної записки» захищають правильність цього кроку. Коли великою революцією скинуто було престол ро- сійського царя, то не стало тої сили, що примусово єднала Церкви всіх православних народів російської держави в єдину всеросійську Церкву — єднала не любов’ю, не цер- ковною волею, а примусом політичної неволі, — то Церкви кожного з цих народів стали визволятися. Першою відновила свою автокефалію Церква грузин- ська. На її щастя в ній затримались ще єпископи — щирі сини свого народу і прихильники автокефалії своєї Церкви, і тому відновлення автокефалії грузинської Церкви прой- шло нормально: російських єпископів грузинський народ вислав за межі Грузії, а за керівників своєї Церкви обрав своїх єпископів. В іншому стані в час свого визволення опинилась укра- їнська Церква. Всі єпископи на Україні, призначені мос- 191 ковською церковною владою і по указу царському з росіян і малоросів, були фанатичними прихильниками цієї влади і всі до одного зразу поставились дуже вороже до визво- лення української Церкви з-під московської церковної вла- ди і стали вживати всіх засобів до того, щоб погасити українсь