Мартирологія Українських Церков Т. 1

Ця не- залежність торкається виключно церковних справ, церков- ного життя, і до політичного устрою не має й не може мати жодного відношення. Значить, з того часу, як нашу Церкву оголошено авто- кефальною, вона перестала підлягати Московському патрі- 200 ярхові й Синодові; всі церковні справи повинні вирішува- тися тут таки, на Україні. Ніхто з сусідніх Церков не має права втручатися після цього в справи релігійного життя української Церкви. Оголосивши автокефалію, Всеукраїнський Собор відновив тільки те, що було вже на Україні з самого початку хри- стиянства і що знищила 1686 року царська Москва. Відомо, що християнство св. Володимир і наші прадіди прийняли від Царгородського патріярха з Греції. Первісна Церква на Україні зносилася тоді з цим патріярхом, під- тримувала з ним канонічний зв’язок — і тільки. Ніколи патріярх грецький не встановляв своїх церковних законів на Україні, ніколи не втручався в наші внутрішні церковні справи. Спочатку ще він посилав своїх митрополитів, а коли у нас християнство поширилося, самі архиєреї на Україні ставили собі митрополита. І довго, довго Право- славна Церква на Україні користувалася внутрішньою не- залежністю, самостійністю в своїм церковнім житті. Але поруч з Києвом, цим старовинним осередком церковного життя на Україні, згодом все більше й більше набуває сили Москва. Там були свої митрополити, а потім і патрі- архи, які з ворожнечею дивилися на українську Церкву, що жила своїм власним життям і їм не корилася. Почи- наються спроби з боку московської Церкви підгорнути під себе українську Церкву, позбавити її самостійности, при- єднати до себе. Особливо Москві неприємні були й кида- лися в вічі ті різниці в порядках і церковних справах, які існували між Церквами українською й московською. Споконвіку на Україні духівництво й єпископів обирав віруючий народ; на Україні були свої побожні церковні звичаї, своє, народом утворене, власне релігійне життя. Це в той час, коли в московській Церкві віруючих позбавлено було всіх церковних прав, коли вони являли собою дійсне «стадо», яке могло тільки коритися, слухати й мовчати, коли духівництво й єпископи там призначалися зверху кня- зями, а потім царями-самодержцями. Не могла московська Церква поруч з собою терпіти українську Церкву з її демократичними, вільними, народ- німи порядками; почалася нерівна боротьба, в якій укра- їнська Церква втратила, позбулася всіх своїх прав. 1686 року царський посол в Царгороді Алексеєв купив волю української Церкви у Грецького патріярха Діонисія. Було патріярхові заплачено за те, що відмовляється й віддає нашу Церкву Московському патріярхові, а саме — одер- жав Діонисій 200 червінців і 120 соболів. 201 Правда, за це Грецького патріарха Діонисія Собором було позбавлено сану. Але це аж ніяк не вразило москов- ської Церкви, що в своїй діяльності керувалася не Божими законами й канонами, а червінцями. І починає після цієї купівлі московська Церква наводити свої поряд