Мартирологія Українських Церков Т. 1

житті сьогод- ні, при сучасних умовах, може стати зайвим завтра. Тому цілком слушно церковні закони пристосовувалися до тих часів, до потреб тих людей, для яких їх складалося й писа- лося. Догматів, підвалин християнства ніхто не торкався. Йде мова про канони, які мали значення свого часу й які стали зайвими, мертвими при нових умовах церковного життя. 208 Всеукраїнський Собор нашої Церкви, не торкаючись зовсім догматів, не порушуючи ні в чому віри, стоячи на сторожі й охороні прадіднього православія, відносно ка- нонів так вирішив: ті канони, які мають значення для все- світньої Церкви, які мають в собі невмируче, вічне, зали- шаються. А ті дрібні церковні каноно-закони, які самі вже омертвіли, яких ніхто не виконує, які залишаються тільки на папері, а духа й сили життєвої не мають, не обов’яз- кові для виконання. Замість них Церква може й мусить утворити нові канони, які б відповідали історичному жит- тю Церкви. Приклад: старий церковний канон або закон говорив, що, повдовівши, священик ніколи не може одружитися вдруге. Треба зауважити, що цей припис дав не Спаситель Господь, не апостоли, а люди перших віків християнства. В ті часи цей закон виконувався цілком. Таке високе, чи- сте, побожне життя було тоді у всіх християн, а тим біль- ше у священиків, що хрест вдівства був не тяжкий для священика. Але чи виконується цей закон тепер? Погляньте навкруги себе, придивіться до життя вдівців- священиків — і ви знайдете саму гірку відповідь. Скільки приповідок нарід наш склав з життя оцих вдівців-свяще- ників. Нащо ж лицемірство, нащо й Бога гнівити й людей обманювати! Нащо на плечі накладати хреста, якого по- нести нема сили? І свята українська Церква говорить: як має вдівець-священик грішити, як має держати коло дітей своїх чужих жінок, як мають ллятися безневинні дитячі сльози — краще нехай законно вдруге одружиться. А як священик удівець має силу гідно, чесно жити і вдівцем, як відчуває він, що спокуса немічна й безсильна для нього — нехай залишається самотнім удівцем навіки. І всю силу, всю міць свого скорбного духу нехай віддасть на служіння меншим братам — народові своєму — і в цім знайде утіху й насолоду життя. Може й буде порушено канон, утворе- ний півтори тисячі років назад, але виконано буде велику правду Христову, що її дав Сам Спаситель: «Ярмо Моє приємне й тягота Моя легка» (Мт. 11, ЗО). Так, цілком по- християнському й по-євангельському, вирішує питання про канони свята українська Церква. Але цікаво, що ті, які кидають докори нашій Церкві за порушення канонів, — самі давним давно перестали їх додержуватись; чужу порошинку здалека бачать, а самі з поліном в оці ходять. Хіба слов’янська Церква додержу- валася чи додержується канонів? Присипано історичним 209 порохом, забуто було нею канони, і тільки тепер ці канони побачили Божий світ, коли з’явилася потреба докорити ними українську Церкву. Всі слов’янські єпископи одержали висвяту з царської ласки й волі, а між тим