Мартирологія Українських Церков Т. 1

28 й 44 прав. св. апостолів гово- рить, що хто здобуде священий сан через князів і сильних мира цього повинен бути позбавлений сану. Відомо, що 1686 року московська Церква купила у Царгородського патріарха Діонисія нашу українську Цер- кву, її права, її незалежність, купила за 200 червінців і 120 соболів. Але ще більше відомо, що за тими ж апостоль- ськими правилами всю слов’янську ієрархію слід би вва- жати за недійсну, «яко впавшую в симонию». Далі: 6, 81, 83 апостольські правила, також 3 прав. 4 Вселенського Собору, 10 правило 7 Вселенського Собору забороняє «клірикам», цебто духівництву, брати участь в державних справах. А слов’янська Церква весь час ці державні права добу- вала. Хто ж не знає, що перед виборами до бувшої Дер- жавної Думи провадилася духовна мобілізація з метою захопити найбільше місць там для духівництва. І єпископи Євлогій, Митрофан, Нікон таки добре там попрацювали! Але все ж таки, — де ділися на той час вищезгадані канони? 69 правило Трульського Собору забороняє жіноцтву входити до вівтаря. А цариця Катерина II царськими вра- тами входила до вівтаря і сама безпосередньо причаща- лася із св. престола. Де ж тоді були слов’янські єпископи? Чого ж мовчали вони, чого не показали цього канону цариці? Чи канони дійсні й обов’язкові тільки для про- стого народу, а не для царів? Є у нас найвищий канон- закон — це свята Євангелія, слово Самого Спасителя на- шого. Подихом любови віє з кожної сторінки його. До любови й всепрощення звав і кликав Той, Хто з любови до людей на хрест пішов і чашу мук і страждань випив до дна. Де ж заподіли найвищий канон цей прихильники старої Церкви, — її провідники — єпископи й священики? Коли темна ніч повисла над землею нашою, коли в тяжкім ярмі нарід наш мовчав, або тихо стогнав, коли найкращих синів народу гнали далеким сибірським трактом у вічну неволю, коли купами лежали забиті царськими наймита- ми, — чому мовчали вони? Ні, не мовчали: прилюдно виступали проти скасування смертної кари; хрестом, цим 210 знаком любови й прощення, благословляли засуджених на смерть; хрест підіймали високо перед полком вояків, ко- щунно, в ім’я Бога й Христа, посилали їх на братовбивчу війну. Духа загасивши, потоптавши самий великий канон всьо- го християнства — любов — тим більше ретельно й ста- ранно чіпляються й держаться вони букви закону чи ка- нону. Держаться тоді, коли це потрібно й вигідно — і зараз же забувають, коли цього бажають сильні світу цього. Але досить! Цієї фальші й лицемірства з боку слов’ян- ської Церкви тільки сліпий не побачить. Самі зневажили давним-давно оті канони, а зараз з невинним обличчям боронять їх! Св. українська Церква повторювати їх помилок не буде й не стане. Канони мертві, не живі для нашої Церкви, не обов’язкові. І Соборові Всеукраїнському належить пра- во говорити й вирішувати, які з канонів треба скасувати, як нежиттєві. Таке вирішення питання про канони прав- диве, нелицемірне, чесне. СВЯЩЕНИКУ СВЯТОЇ