Мартирологія Українських Церков Т. 1

УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ! Стій твердо й міцно на своїй Божественній сторожі! Ти несеш світло Христової науки тому народові, який, мов євангельський сліпець, триста років сидів при дорозі, до- жидаючись зцілення й ласки Божої. Закритий був для нього образ милосердного Всепрощаючого Христа Бога, не розумів він майже нічого з тієї великої «книги книг», св. Євангелії, що читалася чужою, мертвою мовою. Пам’ятай твердо, що маєш з ласки Божої навіть більше благодаті, ніж слов’янський священик, бо, крім благодати законного рукоположення, ти, як дійсний обранець вірую- чого народу — цієї малої Церкви — став причасником вічної Соборної Христової благодаті. Згадай: після прокльонів, погроз, після страшної бо- ротьби з українською мовою, слов’янська й жива Церква, бачучи свою неміч і неможливість знищити ненависну мову, лицемірно «благословила» цю мову для вжитку в храмах. Яка послідовність і правда; одні й ті ж люди спочатку проклинали, а потім те ж саме діло, раніш ними прокляте, «благословляють». В серці гнів, жадоба помсти, 211 а на устах «благословення». Чи не до них стосуються слова Спасителя: «Наближаються до Мене люди ці й уста- ми поважають Мене, а серце їхнє далеко, — дарма по- важають Мене». Це яскравий приклад щирости, правди- вости слов’янського архиєрейства. Кинуто тепер боротьбу за мову: слов’янські архиєреї й священики взяли до рук іншу зброю: почали говорити всюди й кричати про «самосвятство». Вони, що звикли творити купівлю з Божого діла, вони, що звикли роздавати благодать та купувати її за золото та лакомство нещасне, які задля солодкого життя занедбали заповіти Христа, потоптали слова Його, насмілюються кричати про «самосвятство». З вищенаписаного ми знаємо всю безглуздість і безпідставність цих розпачливих криків і обвинувачень. Знають це й ті, що кидають ці наклепи, але коли й від цього відмовляться, то з чим залишаться вони? Що скажуть вони тим нещасним братам-українцям, які ще йдуть за ними та слухають їх? Але, брате-священику, — ніч проходить, близький, бли- зький вже день той, коли й незрячим розкриються очі й побачать і відчують велику правду Церкви нашої. Засліплені вороги укр. Церкви: не бачать вони, що секти роз’їдають Церкву, що невірство росте й поширюєть- ся, що церковний організм слов’янщини весь в струпах — цього не бачать вони. їм найбільше болить і коле, що українська Церква існує не з їхньої ласки. Мимохіть при- гадуються слова пророка Єзекіля про таких пастирів: «Ой ви, пастирі, чи ж так пастирі роблять? Чи ж пастирі пасуть себе? П’єте молоко, їсте м’ясо, вдягаєтесь вовною Моєї отари, а овець не пасете; і розсипалися вівці Мої без пастирів і стали здобиччю лютих звірів. А через те Я у пастирів вівці Мої візьму з рук їх, не будуть їх пасти, ані себе не будуть пасти» (Єзекіль, 34). Ти ж, священику, не уподобляйся їм; працюй щиро на ниві Христовій; виховуй народ в побожності, будь непо- хитним в православній вірі й тим виконаєш чесно свої обов’