Мартирологія Українських Церков Т. 1

язки й не спіткає тебе кара, що, як говорить пророк, падає на недбалих пастирів. Удари, наклепи, що сиплються на українського свяще- ника з усіх боків, — приймай спокійно. Пам’ятай Святе Письмо: «Тих, хто проклинає вас, благословляйте, а не проклинайте» — так промовляє до нас святий апостол Павло через дев’ятнадцять віків. Черпай же силу з його слів, з його діянь, з його життя: багато спільного мають наші часи з його добою. 212 Згадуй також слова святого Івана Золотоустого «хмар- ка це — вона пройде». Пройде час — стихнуть напади й докори, згаснуть ворожнеча й ненависть і виявиться у всій красі велика правда святої Церкви нашої. Бо вічна та Церква, яка гаслом своїм ставить заповіти Спасителя нашого, невмируча та Церква, яка на своїм прапорі написала вогненні слова: православність, соборно- правність, мова рідного народу. НАРОДЕ УКРАЇНСЬКИЙ, СПОКОНВІКУ ЩИРИЙ ДО ВІРИ Й ПОБОЖНИЙ! Дорогоцінну перлину, пилом припавшу, ворогами потоп- тану — мову рідну твою піднесла й освятила Божою служ- бою Церква наша українська. Правда, зараз всі ті, що топтали її, сміялись над нею, звали «базарною», вже «благословляють» для вжитку в Божих службах. Не забувай же, що до цього примусила їх наша свята українська Церква, і тільки вона. Боролись — і були переможені в цій боротьбі, а тепер лицемірно «благословляють». Тим з більшим запалом, гнівом і ненавистю нападають на духівництво наше. Себе тільки вважають за «законних», але це фарисейство теж буде переможене. Дякуй Спасителеві Господеві, що маєш своє рідне, бли- зьке, цілком благодатне духівництво, — тобою обране на велику службу Єдиному Богові. Знай, що не тільки архиєреям і священикам, а всій Церкві, і найбільше тобі, належить велике й законне право — рішати всі церковні справи в нашій українській Хри- стовій громаді. Під твою опіку, до твого захисту й оборони, в твої міцні руки віддала Церква українська безцінні скарби — віру православну й Христову правду. І хоча гасителі духа Христової правди — тихонівці та інші намагаються зруйнувати, заплямувати Церкву нашу, але не замурують, не поховають вже Правди цієї. Прагнуть вони до «єдиної неділимої», готують гріб і печаті для Невісти Христової — Церкви української; хо- чуть знову кинути нарід наш під царське й панське ярмо й глумливо розп’яти Церкву нашу святу. 213 Стань же одверто за українську рідну Церкву свою, покажи, що став ти свідомим, що знаєш вже, хто ми є й чиї ми діти. Пригорнися ж до своєї Матері-Церкви, обгорни, опо- вий її своєю могутньою любов’ю. Тоді, й тільки тоді, усміхнеться заплакана Матір наша — українська Церква, коли щезне розподіл, не стане, згине ворожнеча між братами-українцями, коли всі діти землі нашої стануть під крило своєї рідної, народньої української Церкви. Єпископ Микола Карабіневич «Церква й життя», орган Української Автокефальної Православної Церкви, ч. 4, Харків, Видання ВПЦР, 1927, стор. 273-287. 214 [35] ЦЕРКВА І ДЕРЖАВА - ЗАСУ