Мартирологія Українських Церков Т. 1

них російських законів, Церква не зазнавала ні від якого, навіть поганського уряду. Жодний правитель не ро- бив і не зробить себе головою Церкви. Звичайно, державна влада може видати який захоче закон й об’я- вити себе навіть божеством. Пригадаймо Рим і його імпе- раторів, але ж державна влада сама по собі не має жодного церковного авторитету, авторитет цей може бути наданий їй тільки Церквою, і от російська Церква, в особах своїх представників — ієрархії і, надала цей церковний авторитет російській імператорській владі, санкціонувала це насиль- ство над собою й взяла його під свій захист, оголосивши самодержавство християнським урядом, а «православного царя» — захисником віри. Чудовою ілюстрацією до всього є книжка Гур’янова, надрукована року 1857-го під назвою: «Прогулка с детьми по России»; в цій книжці, в 1-й частині, на 176-й сторінці, читаємо: «Русский государь єсть пат- риарх или глава Церкви греко-российский, и позтому, будучи помазан миром при коронации, он может, если бьі захотел, служить обедню». Книжка ця ухвалена духовною 216 цензурою... А імператор Павло І і навсправжки захотів служити «обедню», і, напевно, й відслужив би, якби не трапилась до того перешкода. Отак то синодальна росій- ська Церква віддала була себе до рук й розпорядження «князя світу цього», так з’єднала себе з державою. А які ж наслідки цього сталися? Руїна — відповідає сучас- ність... «Многие смотрят у нас на Церковь, как на одну из государственньїх функций... отправления которой... подчи- неньї общей цели государственного организма. Царство не от мира сего смешано с царством от мира сего» — так писав відомий публіцист Аксаков (Полн. соб. соч., т. IV, ст. 29). А ось як на це «подчинение» російської Церкви інте- ресам держави реагували люди, що шукали Христової Церкви: «В русской империи отношение духовной власти к гражданской таково, что оно непримиримо с правильним отправлением апостольского служения. Я не могу отрицать или скрьівать недолжное преобладание государства, и если бьі я отнесся к зтому легко, как бьі считая, что такая узурпация не имеет существенного значення для католи- ческой верьі, а что ее можно принять и подчиниться ей, то я вьіставил бьі себя в глазах всего Запада за д у р а к а, ничем не оказьівая услуги Восточной Церкви через моє к ней присоединение» (Соч. Хомякова, т. II, ст. 482). Так пише коресподент Хомякова Пальмер, що довго-довго сту- кався в двері «православія». Від Церкви, що була в союзі з державою, тікали. Самодержавна влада скувала волю й голос Церкви, під- перезала її по своєму, утворила Вавилонську бюрократичну башту. Башта ця завалилася та потягла за собою й Церкву, російська Церква покололась на різні ворожі течії, які в погоні за відбудуванням минулого державно-величного стану Церкви, топлять одна одну й остаточно розганяють нарід з церков. Нехай же доля царської синодальної російської Церкви, що віддала себе на послуги держави, буде застереженням для всіх Церков.