Мартирологія Українських Церков Т. 1

астирське благословення Преосвященного єпископа Кре- мянецького Діонісія, під опікою якого перебуваємо ми на чужині; маю певність, що таку ж вдячну оцінку в скорому часі зустріне Ваша праця на Рідній Землі в боголюбивого народу українського, що в останні роки з особливою рев- ністю й високим релігійним піднесенням власними силами будує відроджену живу національну Церкву. З нагоди закінчення праці Вашої по перекладу Літургії святого Івана Золотоустого, оглядаючись на перейдений Вами шлях державного служіння, вважаю за свій приємний обов’язок, в імені Республіки, висловити Вам щиру подяку за доконану працю Вашу й побажати Вам здоров’я й сил для дальших трудів на добро народу й Батьківщини. З пошаною С. Петлюра «Слово істини», ч. 1-2, Вінніпег, 1950, листопад-грудень, стор. 40-41. 220 ... Надаючи справі організації української Церкви велике значення з погляду державного, я, оглядаючи пройдений нею шлях, приходжу до висновків, що ми не продумали до логічного кінця поставленого перед українською дер- жавністю питання про націоналізацію нашої Церкви. Ми бачимо її в так званій автокефалії. Це алгебраїчна фор- мула, що її можна вирішувати різно з погляду церковної практики. Справа автокефалії може розумітися всіляко, як з погляду теоретично-канонічного, так і з погляду церков- ної практики. На мою думку, ця справа нашими церков- ними діячами не розкрита якслід, не конкретизована, а щодо свого ієрархічного змісту (дотеперішнього), то до кінця не доведена. Ми гадаємо, що як будемо мати власних єпископів, то цим уже ставимо Церкву на тверду основу, з якої ніякі політико-церковні конфлікти її не зсунуть. Далі власного митрополита в столичному місті наші автоке- фальні мрії й змагання не йдуть, а поза «вищу церковну раду» при тому ж митрополитові не сягають. Наскільки помилковими та облудними є такі мрії, показала нам прак- тика за часів Скоропадського, що автокефальним змаган- ням української Церкви зразу ж надала цілком протилеж- ний зміст, проголосивши залежність нашої молодої Церкви від Московського патріярха, тим самим саму ідею авто- кефалії повернувши внівець, а маєстат голови московської Церкви піднявши до становища зверхника нашої Церкви фактично. Коли зважити вагу політичних моментів такої залежности, то ми прийдемо до висновку, що така залеж- ність буде в’язати і лет, і розвій, як церковної, так і полі- тично-державної думки української нації. Якими б успіш- ними в майбутньому не були наші здобутки та досягнення в площині політичної боротьби, все ідею нашої державної незалежности «по руках і ногах» буде в’язати оця залеж- ність в площині церковній, вгашаючи і підтинаючи само- стійницькі змагання нашого народу. Нація, що стремить до власного державного життя, не може помиритися з такою залежністю. На прикладі сербської Церкви право- славної ми бачимо, що при першій змозі, в парі з за- твердженням політично-державної самостійности, прова- диться затвердження і церковної незалежности в фор