Мартирологія Українських Церков Т. 1

мі організації власного патріархату, тим самим ставлячи справді належну «точку» над справою автокефалії сербської Церкви і підносячи маєстат її до вищого ступеня. Зупиняючись над справою автокефалії української Цер- кви, я гадаю, що ми повинні цілком послідовно розкрити 221 зміст цієї формули і зробити логічні висновки з нього. Очевидна річ, що належними постановами тимчасових вищих органів української Церкви (у формі Соборів), по- диктовані політичними моментами київської ухвали 1918 р., що встановили залежність нашої Церкви від Москов- ського патріарха, будуть скасовані. Але я гадаю, що цим скасуванням справи цілковитої автокефалії нашої Церкви ми на ґрунт непохитний ще не поставимо; необхідно піти далі і надати такі форми самостійництву нашої Церкви, які б відповідали державним інтересам української нації і були б логічним завершенням самої ідеї про церковну автокефалію. ... Коли ієрархічні моменти останньої [нашої Церкви] втілені будуть тільки в формі власних єпископів, а на чолі інституту єпископів стоятиме Митрополит Київський, — цього, на мою думку, не вистачить для того, щоб Церква українська стала нарівні, в усвідомленні і нашому, і інших народів, з другими Церквами православними. При цих умо- винах Церква Андрія Первозванного все буде «пасти зад- ніх», все не буде мати того авторитету, тієї пошани, які їй повинні належати як з мотивів державних, так і з мотивів церковної історичної традиції, як до Церкви первозванним І. Христа апостолом заснованої. Я передбачаю більші ком- плікації для нашої справи, що випливають з такої неза- вершеної, мовляв би, «половинчатої, ієрархічно-організа- ційної структури української Церкви». Ця структура не дає Гарантії за додержання вимог церковної дисципліни най- вищими достойниками нашої Церкви, відкриває можли- вості центробіжних стремлінь з їхнього боку, церковно- політичного авантюризму, цебто дає можливості для ре- цидиву в молодій українській Церкві тих виснажуючих її внутрішню силу, її відпорність, її зовнішній маєстат явищ, що їх знає наша церковна історія: 1) Підчас запровадження унії та 2) Підпорядкування нашої Церкви під зверхню за- лежність від Церкви московської. І, як причиною загублення нашої державної незалеж- ности, помимо економічно-політичних причин, було неза- вершення процесу консолідації української нації під час смерти гетьмана Богдана, брак єдиної державної ідеології у його заступників, що має об’єктивну цінність для всіх кляс тогочасної української нації, — так причиною загуб- лення українською Церквою тогочасної автокефалії був брак єдиної церковної думки у вищих достойників її, брак 222 відповідної дисципліни серед них і незавершена, як слід, організаційна структура нашої тодішньої Церкви, голова якої — Митрополит Київський — мав більше моральну силу для нашої Церкви, як ієрархічно-фактичну. З мого погляду, майбутня структура ієрархічна української Церкви, оскільки про неї судити можна на підставі дотеперішньої