Мартирологія Українських Церков Т. 1

ва ця, з мого погляду, набирає великої ваги в тому періоді, який власне тепер переживає наша Церква, бо без книги — літератури церковний рух на Україні ні поширитись, як слід, ні поглибитись, ні, нарешті, закріпитись не зможе. Я боюся через це, якби вся наша «автокефальна епопея» не кінчилась свого рода «сек- тантством», до якого з упередженням будуть ставитись не лише Вселенська Православна Церква, а й інші созвучні Церкви, як англіканська тощо. Наша Церква і географічно і політично і з о л ь о в а- н а від єднання та зв’язку з іншим християнським світом. Це — зле, бо засуджує її на всі наслідки ізоляції. Може перші кроки, що вона їх робить, звертаючись між іншим і до Вас, в напрямку зносин з широким світом, внесуть свіже щось в її життя, додадуть їй нових сил і примусять більше оглядатись на традиції та канони, з яки- ми вона ніби ще не встановила нормального відношення? Дай, Бог, щоб це було так! З національних міркувань виходячи, я радий був би, коли б наша національна Церква стала вартою 40-мільйонного народу! Бажаю ж Вам в міру можливого сприяти здоровому розвиткові нашої Церкви! З правдивою до Вас повагою П[етлюрсі\ П.С. Мої привітання для Вашої дружини! 6. VI. 1925 р. Б. П.С. Рекомендую обережність в листуванні з м. В. Лип- ківським, а найпаче не давати ніяких натяків ні на Ваше близьке знайомство з «українською контрреволюцією», ні з «петлюрівськими агентами», бо це могло б мати не- приємні наслідки для Вашої діяльности і для самого м. Липківського. Ви — тільки «церковник» і тільки в площині церковних інтересів листуєтесь з м. Липківським. Це моя щира порада, що випливає з розуміння того становища, в якому перебувають наші автокефалісти і яке не спасає їх від підозрінь з боку совітської влади. П[етлюра\ «Бюлетень Благовісництва й Краевої Ради УАПЦ в Західній Німеч- чині», ч. 1, Інґольштадт, УАПЦ (Соборноправна), 1956, січень-березень, стор. 11-14. 227 РОЗДІЛ IV ЖИТТЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ УАПЦ 1921 — 1936 ЖИТТЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ УАПЦ (1921 — 1936) Відроджена в 1921 році Українська Автокефальна Православна Церква швидко ширилась по всій Україні. До 1924 року вона мала вже понад ЗО єпископів, приблизно 1500 священиків та ди- яконів і біля 1100 парафій. Богослуження відправлялись зрозу- мілою і близькою масам українською мовою; тією самою мовою виголошувались проповіді (на проповідництво у відродженій Церкві звертали особливо пильну увагу). Скільки можна було в надзвичайно несприятливих умовах комуністичної влади, прова- дилась праця над перекладами на українську мову і виданням священних та богослужбових книг. Розквітла ділянка церковного співу, в якій працювали о. Кирило Стеценко, Яків Яциневич, о. Григорій Павловський, Гончаров та інші. Наголошувалась все- народня участь у діяльності Церкви, життя в дусі Христового братерства. «Український церковний визвольний рух, — писав Володимир Чехівський, — викликав в Церкві піднесення й життя духовного, морального, переборов в