Мартирологія Українських Церков Т. 1

ідуальне життя. Біоло- гічна сила, що керує індивідуумом, дає фактичну можли- вість обходити закон зовнішній, закон державний. (Остра- хом вигониться любов). Інакше діє Христове царство. Закон Нового Заповіту відроджує людину, творить нового чоловіка. Ясна любов до всіх трудящих і обтяжених, чиста, непохитна совість, міцна воля до братерської спільної праці 236 на благо життя людей викорінює дощенту хижацькі частки в окремій людині. Праця не за страх, а за совість, рож- дається під впливом закону любови, а не примусу. Хрис- това Церква витворює на благо життя робітництва пра- цівників «не за страх, а за совість». Творчий визвольний рух Української Автокеф. Церкви являється, таким чином, лише складовим елементом всесвітнього визвольного руху «трудящих і пригноблених». [ 1924 ] Із збірки проф. І. Власовського. Архів УАПЦ у США, Бавнд Брук, Н. Дж. Машинопис. 237 [ 39 ] СЛОВО МИТРОПОЛИТА київського І ВСІЄЇ УКРАЇНИ ВАСИЛЯ ЛИПКІВСЬКОГО (ДО П’ЯТИРІЧЧЯ ІСНУВАННЯ УАПЦ) Підсумовуючи п’ять перших років існування УАПЦ, митро- полит Василь Липківський з’ясовує переваги її соборноправного устрою і пояснює, яка мас бути роля Соборів та Церковних Рад, при всенародній участі в житті і діяльності Церкви. Наша Церква живе вже п’ять літ, і повинна жити, доки життя нашого народу. А для життя кожної Церкви необ- хідні певні норми, певні основи, певні межі, в яких би це життя проходило. Треба зазначити, що наша Церква, ставши на шлях живої творчости, порвавши з незмінністю старих норм церковного життя, ці п’ять літ жила якимсь безпосереднім надхненням, ентузіязмом, а не певними законами. Життя нашої Церкви з цього боку нагадувало той первісний хаос, що був при створенні світу, про який сказано, що все було тоді невпорядковане й непевне, і тільки Дух Божий над ним носився і впорядковував його. Наша Церква досі тільки й жила почуттям органічної єдности з Головою — Христом — і вірою в животворче керування Нею благодаті Святого Духа, і це почуття назавжди повинне залишитися живою вірою нашої Цер- кви. Коли Бог керує нами, Він може вводити нас у спокусу, але може й визволяти від лукавого. Але настав час, щоб з вірою в цю єдність вводити життя нашої Церкви, — життя творче й невпинне в своїй суті — в певні межі, щоб текло воно в певних берегах, само їх утворюючи, само їх змінюючи, але само їх і зміцнюючи. Головною підвалиною життя й керівництва в нашій Церкві — є всенародня соборноправність, цебто Церква 238 наша керується сама собою, при чому всі окремі члени Церкви, незалежно від їх роду й ступеня церковного слу- жіння в цьому керуванні, мають рівні права. Залишаючись цілком на православному ґрунті в питаннях церковного служіння (ієрархічних), наша Церква перша поставила принцип соборноправности в такі необмежені рямці. Досі в православних Церквах соборноправність уживалась тіль- ки в розумінні щодо вищих керівничих верств у Церкві — єпископів, священства, а за представництво від мирян,