Мартирологія Українських Церков Т. 1

к пред- ставництвом від церковних об’єднань, він кладе підвалини, ставить стовпи будинку, своїми Соборами, як найбільш повним, одноразовим голосом всієї Церкви, робить дах на будинку, своїм духовним служінням покриває будинок банею, як небом, своїми Радами, як дерево листям та віттям, прикрашує його, своїми Соборами підвищує до єднання з чистим повітрям неба, з яким єднають Церкву духовні керівники її, обранці церковних Соборів. [1926 р.] Василь Липківський Митрополит Київський і всієї України «Діяння Всеукраїнського Православного Церковного Собору в м. Києві 14-30 жовтня н. с. 1921 р.». — Новий Ульм, Українське Православне Братство ім. митр. В. Липківського, 1965, стор. 11-14. 241 [40] ЗВЕРНЕННЯ АРХИЄПИСКОПА КОСТЯНТИНА МАЛЮШКЕВИЧА Після Другого Всеукраїнського Православного Церковного Собору, на якому єпископа Костянтина М алюшкевича було обрано одним з двох заступників нового Митрополита Київ- ського, його обрали також вищим духовним керівником ( пост рівнозначний спархіяльному єпископові ) Київської церковної Округи з піднесенням у сан архиєпископа. Приймаючи цей вибір, архиєпископ Костянтин Малюшкевич звернувся до священиків і вірних Київщини з наступним « програмовим » посланням : Побожні українці, вірні діти святої Православної Церкви Української! Господь покликав мене, а Київський Округовий Цер- ковний Собор святої Церкви нашої обрав мене на служіння вищого духовного керівника Округової Автокефальної Цер- кви Київщини. Шість років я був єпископом Української Церкви на Уманщині, шість років там проповідував я сло- во правди Христової. Дорога для мене там кожна най- менша парафія, бо всі вони, і великі, і маленькі, поділяли зі мною свої радощі й своє горе. Любі мені кращі й силь- ніші діячі тої Церкви, але дорогі та милі й кволі та немічні, бо до мене йшли вони, несучи мені свої думи, свої мрії, свої хвилювання і свої болі. З волі Божої Вашої, брати, я залишив їх. Залишив для того, щоб знайти Вас, щоб для Вас стати братом, стати Вашим порадником і керівником життя духа Вашого, щоб Вас полюбити так, як їх любив, бо й Ви діти того ж самого народу українського, бо й Ви члени тієї ж самої Христової Церкви української. Що ж несу я Вам, брати, що дам Вам, про що буду благовіствувати? Апостол Павло, прощаючись з тим, кого любив він, кого вважав за своїх дітей духовних, говорив їм: «Три роки день і ніч без перестанку зі слізьми учив я кожного із Вас» (Діян. 20, 31), учив про все потрібне для Вас, але найбільше про віру в Господа нашого Ісуса Христа (Діян. 20, 20-21). А я, брати, не про все потрібне для Вас і 242 Вашого спасіння буду проповідувати, бо для цього не три роки, а десятків років не хватило б, але з повною свідо- містю говорю, що найперше й найбільше буду учити віри в Господа нашого Ісуса Христа, П буду охороняти в серцях Ваших, як те найдорожче, що Ви маєте; буду проповідувати любов до менших братів наших, до всіх бідних, немічних і обездолених усього світу, а