Мартирологія Українських Церков Т. 1

али до слов’янської орієн- тації не-українського походження і слов'ян-українців, а що го- ловніше, викликало незадоволення членів самої УАПЦ. Людність у Церкві шукає правди Божої, шукає Христа й прагне до вико- нання заповітів Його; в цьому шуканні Церква поєднується з іншими Церквами, що прагнуть до того ж самого, с. т. йде шляхом любови й єднання з іншими людьми й народами, що шукають Христа. А між тим часто в промовах доводилось чути, що до Христа ми українці підемо самі, бо ми автокефалісти; чути нарікання на адресу росіян, що гнобили Україну, український народ. Думка про повну самостійність нашої УАПЦ якось дійсно ізолювала її від інших Церков і виховувала вороже ставлення до цих Церков. Це саме розуміння автокефалії в з’єднанні з націо- налістичним ухилом знесилило Церкву. Такий напрям думання окремих діячів УАПЦ відвертав по- божну людніть, що шукає Христа, та правди Його. Такий напрям УАПЦ є напрям нецерковний, а суто-політичний, і коли б Церква вся йшла цим шляхом, коли б вона не стала на шлях Христовий — релігійний, то вона не тільки не зібрала б в одну Христову сім’ю народу українського, а її покинули б усі ті побожні люди, що в Церкві шукають задоволення своєї побожности. Що ж робити? УАПЦ повинна, оберігаючи свою автокефальність, як велике і святе придбання своє, вести людність до правди Божої та до здійснення заповітів Христа не через виховання думки про політичну відокремленість від цілого світу, бо це виховання не є церковним, не є християнським. При автокефальності треба праг- нути до братерського ставлення до всіх автокефальних Церков. Ухил від правдивого розуміння соборноправности, є харак- терним для всього часу життя УАПЦ. Цей ухил вніс певне тертя в найвищий керуючий церковний орган — ВПЦР. Спостеріга- ються часті розходження по окремих питаннях і суперечки у вищому керуючому органі між окремими членами, зокрема між вищим духовним керівником та головою ВПЦР. Це тертя схарак- теризовано самим колишнім головою ВПЦР, як боротьба єпар- хоначалія з радоправством. Характеристика не зовсім правдива, але саме явище надто шкідливе. Вже 1922 року на ухвалу Президії ВПЦР плюється з четвертого поверху (матеріяли попередньої комісії стор. 298, том II). Так принаймні, висловлював своє від- ношення до ВПЦР колишній Митрополит УАПЦ. Ці тертя від- хиляли увагу, як церковно-адміністративного органу ВПЦР, так і вищого духовного керівника від справи керування життям УАПЦ, 374 від унормування цього життя; від поширення та розвитку від- родженої УАПЦ. Ці тертя дали тяжкі наслідки, вони були початком різних угруповань у самій УАПЦ. Вони внесли розклад в деякі кола Церкви, викликали анархічні явища, неправдиве розуміння со- борноправности і т. д., але на цьому комісія не зупиняється, бо доповідь про соборноправність на Великих Зборах буде постав- лено окремо. Мабуть найтяжчою хибою в житті УАПЦ було неправдиве відношення до держави. Ви знаєте все те, що знає в цій справі і комісія. Ви зна