Мартирологія Українських Церков Т. 1

а була зроблена спроба анулювати всі підписи його під ухвалами вересневої наради, а разом і до всього нового курсу церковного життя. Ясне порушення життя УАПЦ починається зборами Троїцької парафії 2-го червня 1927 р. в приміщенні Президії ВПЦР. Це зібрання було початком напружених відносин між Президією ВПЦР з одного боку та вищим духовним керівником о. митропо- литом Василем з другого, яке тривало до 2-го ВПЦС. Це на- пруження відбилось і на житті периферії, яка тлумачила його по- різному. Основною причиною цих розходжень було іменно різне ставлення духовного керівника і ВПЦР до ухвал вересневої наради і Покрівських Зборів. Другий Всеукраїнський Православний Церковний Собор своєю ухвалою питання, що вносило ненормальність у життя УАПЦ, розв'язав звільненням вищого духовного керівника від тягару митрополичого служіння. Собор думав цим звільненням заспо- коїти життя УАПЦ, яка давно прагне до того, щоб, звільнившись від внутрішнього постійного загрозливого ускладнення, йти до розвитку, поширення та розквіту. Але чи є вже цілковите заспо- коєння? Ще нема. Не всі члени УАПЦ однаково зрозуміли мо- тиви, з яких було звільнено вищого духовного керівника о. ми- трополита Василя. Свідома частина Церкви зрозуміла й прийняла звільнення митрополита, як кончу потребу заспокоєння й унор- мування життя УАПЦ, а друга частина — в той чи інший спосіб виявляла і виявляє своє незадоволення цим. Були випадки, коли поминання єпископату провадилось не згідно з ухвалою Другого ВПЦС: так у одній з парафій м. Києва поминалось не о. митрополита Миколу, а митрополита о. Ва- силя, та архиєпископа о. Олександра Ярещенка. Ступнево з’ясовується, що є в деяких парафіях м. Києва й інших Окр. Церков гуртки нецерковні, нерелігійні, що мріють про стару, засуджену Собором лінію церковного життя, гуртки ці шкідливі для Церкви української, що шукає шляхів до свого відродження, бо вони затримують розвиток та поширення її, а те, що зроблено, руйнують. 376 Все це дає право говорити про утворення в УАПЦ окремих гуртків, що настроєні вороже до сучасного курсу церковного життя і навіть у справі відношення Церкви до держави і викликає потребу шукати засобів до ліквідування цієї хворости. Що робити? Треба усунути із вживання в Церкві промов нецерковного, нерелігійного змісту, не пропускати в Церкві промов двозначного змісту, що можуть тлумачитись, як політичні. Промови мають бути ясні, недвозначні й на суто-релігійні євангельські теми без принесення стороннього елементу. Поповнення складу духовен- ства ввести в певні норми. Всіх священиків, дияконів, що є без- робітними, взяти на облік і перевести їх перевірку по загальному положенню, а таких, що не погодяться з такими положеннями, виключити зі складу священнодіячів УАПЦ. Вищий керуючий орган взагалі повинен знати всіх своїх працівників, аби не мати в складі їх людей нецерковних. З’ясувати всій Церкві суть закону про відокремлення Церкви від держави; з’ясувати й те, що ні одна дер