Мартирологія Українських Церков Т. 1

орушенням церковної апо- літичности; 5) в безсистемності вживання вільної творчости в церковно- богослужбовій практиці (вільні служби, штучна драматизація і т. ін.); 6) в порушенні організаційної єдности Церкви нехристиянсь- кими настроями церковних угруповань; В. Великі Микільські Збори визнають неприпустимим пере- творення соборноправности в сваволю й ухвалюють виправити неправдиве розуміння й нехристиянське визначення соборноправ- ности такими засобами: 1) усвідомити віруючу людність в догматичних і етичних основах Церкви Христової; 2) звільнити Церкву від нехристиянських виявлень українізації та автокефалії; 3) визволення УАПЦ провадити суто-християнськими засо- бами; 4) урегулювати вживання в церковно-богослужбовій практиці УАПЦ здобутків вільної творчости; 5) порушення церковної єдности утворенням та виступами 378 церковних угруповань рішуче попереджувати та припиняти від- повідними впливами керівничих органів на порушників; 6) конкретизацію цих ухвал та переведення їх в життя УАПЦ доручити керуючим церковним органам». Доповідь архиєпископа о. Костянтина Малюшкевича про «служіння єпископа в УАПЦ і місце священика в парафії» констатує тяжкий матеріяльний, правний і мораль- ний стан працівників Церкви, встановлює причини такого стану й шукає виходу з нього. Вислухавши доповідь, Ве- ликі Збори з пропозиції доповідача ухвалили резолюцію: «Доповідь про служіння єпископа в УАПЦ і місце свяще- ника в парафії, прийняти й засоби до виправлення ухилів від правдивого розуміння цього служіння і цього місця, що визначені в доповіді, прийняти до керівництва». Міжцерковне становище УАПЦ — то є те питання, що давно викликає великий інтерес всіх членів УАПЦ. Воно піднімалось на другому ВПЦС; про нього говорив Пленум ВПЦР у зв’язку з завітанням до Найпоч. митрополита Миколи представника Синодальної Церкви митрополита Інокентія; про це становище і на цих Вел. Микільських Зборах доповідав Найпоч. митрополит Микола. Подаємо тимчасом тези доповіді о. Митрополита: «1) Загальна і культурна революція на Україні владно поста- вила питання про національну Церкву українського народу, який і почав її будувати в УАПЦ. 2) Тихоновщина й обновленщина — то є рештки чужих укра- їнському народові релігійно-культурних напластувань, засуджені на відмирання; майбутнє релігійного життя на Україні належить тільки УАПЦ, як Церкві, що природньо виростає з релігійно- культурних потреб українського народу. 3) Тихоновщина вперто тримається — ідеологічно і практично — панування російської церковної культури на Україні. Якщо де- який ґрунт для себе вона має у великих містах, де чимало є чужих українській культурі елементів, то з пробудженням само- свідомости села вона матиме в ньому щодалі менше ґрунту. 4) Обновленщина, сприймаючи впливи часу, теоретично виз- нала принципи ідеології УАПЦ — автокефальність, соборноправ- ність, українізацію, але життям своїм виявляє, що вони для неї чужі, неприродні, — стати в