Мартирологія Українських Церков Т. 1

безпосередню близкість до релігійно- культурних потреб українського народу вона неспроможна. 5) Об’єднання УАПЦ з будь-якою з цих течій у сучасний момент було б штучне, неприродне, — воно сполучило б чужі своїм культурним підґрунтям елементи, але не злило б їх в єдиний церковний організм. 379 6) Проте, потреба утворення єдиної Православної Церкви на Україні — то є пекуча вимога релігійної свідомости кожного. 7) Цілковите церковне замирення на Україні — справа більш- менш недалекого часу, коли остаточно відімруть коріння чужих для українського народу рел. -культурних впливів. 8) Готуватись до цього замирення слід і тепер, перетворюючи нехристиянську ворожнечу поміж окремими церковними течіями в братнє співжиття рівноправних церковних організмів, які один в одному нелицемірно визнають справжню Христову Церкву. 9) Стан такого братнього співжиття, як тимчасовий, триватиме далі доти, доки рівнобіжні з УАПЦ церковні організації не проймуться остаточно елементами українсько-релігійної культури, не вростуть в неї своїм корінням, а тоді саме собою відбудеться й канонічне злиття». Обговорюючи доповідь о. Митрополита довелось, зви- чайно, прийняти до уваги сучасний стан інших Церков на Україні та їх відношення до нас. Характерно виявилось відношення до нас з боку Синодальної Церкви на її Соборі, що відбувся в Харкові на початку травня. Складом своїм цей Собор був українським, бо з 120 членів Собору 87 зареєструвались, як українці. За програмою роботи своєї, Собор, здавалось, теж близько стоїть до нашої УАПЦ: тут і соборноправність, і автокефалія, і українізація. Але яке ж відношення до цих питань? На Соборі проф. По- кровський сам себе запитує про соборноправність: чи на всі 100% ми соборноправні? Ні. Соборноправність йде на «убьіль». Ми йдемо до «єдіновластія». У центральному органі (треба розуміти Синод) «длань (мабуть митрополита Пімена) всему давала центростремітельний уклон». «Стара закваска архиєреїв продовжує нагадувати про себе». Оце соборноправність. Така й автокефалія, така й українізація. Що ж дивного, що таке ж ми маємо щире й відношення їх до нас. Коли на побаченні, митрополит Інокентій виявив до нашої УАПЦ повну повагу, то на Соборі доповідач про нашу Церкву, прот. Тарасов не знав для нас іншої назви, окрім «Липківщина», «самосвяти», «шовіністи» і т. інш. «Самосвятство, каже він, уродливое явление, возникшее на почве шовинизма. Оно задерживает настоящую (чи не їхню) здоровую украинизацию». «Самосвятьі — зто группа так назьіваемьіх «щирих українців», движимьіх националь- ньіми соображениями». «Народ должен понять, что его завели в немецкую веру. Самосвятская єресь пустила глу- бокие корни, и народ украинский ждет от Собора разре- шения вопроса, а Собор должен сказать, что реформатор- 380 ское течение самосвятов — не православнеє». Це правда, що народ український жде, але не від них і не того, що вони дають. Коли він жде оновлення церковного життя, то у них він його не знаходи