Мартирологія Українських Церков Т. 1

ть, бо чує від них теж саме, що чує і від тихоновців. Як же нам після таких виступів ставитись до Сино- дальної Церкви? Може, вороже? Бо, отже прот. Тарасов каже, що ми перекрутили розуміння Церкви і не виявляємо любови, а лише ворожість до тих, що думають не так, як ми. Але хіба Синодальна Церква це прот. Тарасов, чи митрополит Пімен? Хіба на тому ж Соборі миряни не докоряли цьому доповідачеві за неприпустиме ставлення його до нашої Церкви? Хіба члени Собору не вимагали від своїх владик поваги до УАПЦ й замирення з нею? Хіба не вимагали вони рішучої українізації Церкви? Великі Микільські Збори поставились з цілковитою уважністю до питання про своє міжцерковне становище, зважали всі обставини його і прийняли таку резолюцію, запропоновану архиєп. о. К. Малюшкевичем: «Українська Автокефальна Православна Церква визнає себе складовою частиною всесвітньої Христової Церкви. В силу цього вона і прагне до єднання з іншими Церквами і найперше з Пра- вославними Церквами, що на Україні перебувають. Про це поєд- нання УАПЦ молиться і вірить, що прийде момент, коли ввесь побожний народ український, який належить до Христової Цер- кви, поєднається в одну святу Українську Автокефальну Пра- вославну Церкву. Для наближення цього моменту УАПЦ йде не шляхом ворогування з Церквою Старо-слов’янською чи Сино- дальною на Україні, а шляхом виховання у своїх членів поваги до шукань правди Христової й Самого Христа, що мають місце в цих Церквах, як і в кожній Христовій Церкві, аби цим встано- вити моральне єднання, а через нього дійти до цілковитої органі- заційної єдности тоді, коли не лише наша УАПЦ, а й Церква Старо-слов’янська й Синодальна, пішовши цим самим шляхом, виховають відповідно своїх церковних керівників і вірних у дусі любови до всієї Христової Церкви, а найперше до Святої Укр. Авт. Прав. Церкви. Для постійного дбання про таку підготовку до поєднання Церков, В. Микільські Збори ВПЦР обирають від- повідну комісію, що має саме скласти інструкцію своєї праці і подати цю інструкцію на ствердження В. Покрівських Зборів». До Комісії цієї Великі Збори обрали архиєпископа Полтавського та Лубенського всеч. о. Й. Оксіюка, архиє- пископа Київщини всеч. о. К. Малюшкевича, архиєпископа 381 Харківського всеч. о. І. Павловського, та вірних: В. М. Чехівського, І. С. Гаращенка, Ю. М. Машкевича й К. Є. Сабадаша. Тяжкий стан працівників Церкви вже на другому ВПЦС звернув на себе увагу Церкви. Собор доручив Президії ВПЦР розробити проект і утворення для працівників УАПЦ каси взаємодопомоги. Цей проект склав протоієрей о. Харитон Гов’ядовський і Великі Збори прийняли його для подачі на відповідну реєстрацію. Не даючи зараз змісту статуту, подаємо коротку передмову до нього, що зробив доповідач: «Статистика дореволюційного часу свідчить, що умови слу- жіння духівництва давали йому можливість довгий час працю- вати. Ви знаєте, — каже о. X. Гов’ядовський, — що в старій Церкві духівництво не рідко святкувало 35-ти річ