Мартирологія Українських Церков Т. 1

ні, навіть, 50-ти річні ювілеї свого служіння. Ситість і спокій духівництва старого часу сприяли цьому. Але ця ситість і цей спокій не дуже при- ваблювали до себе кращих дітей духівництва й вони тікали від цієї ситости і спокою і шукали праці в інших галузях культурно- громадського життя. Отже й ми не жалкуємо за тією ситістю і спокоєм; ми не мріємо про повернення старих умов життя і праці духівництва, але ми не можемо не звернути уваги на сучасний стан нашого духівництва, оскільки він загрожує всій УАПЦ. Ви чули тут про різні ухили у внутрішньому житті нашої УАПЦ. Дозволю собі звернути вашу увагу на один з них: на відсутність у нас не тільки християнської любови, а й звичайної жалости до знесилених працівників Церкви. 62 крб., що поступили за 9 міся- ців до скарбниці ВПЦР від усієї УАПЦ на допомогу колишнім працівникам її, яскраво свідчить про загрозливий внутрішній стан УАПЦ. Бо що ж ми будемо говорити про братерство всесвіту, про любов до брата свого, коли самі не виявляємо її до перших своїх працівників, що всі сили свої поклали на служіння Церкві? Але може ми, священнодіячі, не маємо права турбуватись про полегшення свого матеріяльного стану, може ми повинні й надалі спокійно й терпеливо ставитись до нього, щоб не почути докорів, на які так охочі не тільки наші ідейні противники, а і свої ж правовірні українці? Всякий раз, як тільки підіймається питання про матеріяльне забезпечення духівництва, ми чуємо докори, образи й зневаги; нам зараз же приводять тексти з слова Божого, нагадують слова Основоположника Церкви Христа Спасителя про те, що ми не мусимо дбати про свій добробут на цій грішній землі, а збирати собі скарби там, де «злодії не підкопують і не крадуть», що наша «нагорода на небесах», і багато інших місць з святого Письма нагадують нам ті, хто вже добре засвоїв собі сучасний погляд на священнодіячів, як на наймитів, хто хоче 382 використовувати їх працю, коли не зовсім даром, то за такою допомогою, що переводить священнодіяча на стан звичайного старця, якому з жалю подають «Христа ради». Докоряючи свя- щеннодіячам за їх турботи про потреби для земного існування, ці вірні не згадують про обов’язки, які покладає на них те ж слово Боже щодо матеріяльного забезпечення й моральної підтримки служителів вівтаря, хоч таких місць у слові Божому є багато і всім вони добре відомі. Тому то, коли не все, то значна більшість сучасного духівництва має цілковите право повторити слова св. апостола Павла, який писав до Коринтян: «Видовищем зробились ми світові, бо й до цієї години ми голодуємо, і наготієм, і биті в лице, і тиняємось, і трудимось, працюючи своїми руками; мов сміття світу стались ми, сметиця всього — аж досі (1 Кор. 4, 9- 12). Але той же святий апостол Павло пише Тимофію: «Коли хто про своїх, а найбільше про домашніх, не промишляє, той від- цурався віри і гірший від невірного» (1 Тим. 5, 8), а від свя- щеннодіячів вимагає, щоб вони «добре своїм домом правили, бо коли хто не уміє св