Мартирологія Українських Церков Т. 1

оїм домом правити, то як йому про Церкву Божу дбати?» (1 Тим. З, 4-5). Отже, священнодіячі мають не тільки право, а й обов’язок, дбати коли не про свій власний добробут, то про своїх домашніх, про свою родину, про дітей, щоб не бути, за висловом св. ап. Павла «гірше невірних» бо й вони дбають про своїх дітей, про свою родину. А хто ж з вас, почесні члени Зборів, не знає, в якому стані тепер перебувають діти і вся родина священнодіячів? Але поки ще священнодіяч у силі, поки він ще сам працює і здобуває хоч будь-які засоби до свого існування, доти ще сім’я його має змогу жити при ньому; коли ж знесилений священнодіяч падає, коли тяжка хворість позбавляє його праці й передчасно зводить його в могилу, що тоді робити сиротам, де їм дітись, хто їх підтримає? — Ніхто. Ми самі повинні подбати про це; ми повинні організувати свою взаємодопомогу. Цього вимагає від нас і наша віра і наша мо- раль; цього вимагають від нас й інтереси суспільства, інтереси держави. Ми не маємо права утворювати з своїх дітей нові кадри безпритульних, ми мусимо виховати своїх дітей чесними, пра- цездатними громадянами, і тому повинні вжити всіх заходів до забезпечення своїх сиріт і вдів, ми мусимо утворити касу взаємо- допомоги хоча б ціною позбавлення себе самих і того шматка хліба, який ми тепер маємо, і взяти в цій касі участь повинні всі священнодіячі без винятку. Коли ця справа не зустріне перешкод, то хоч матеріяльний стан духівництва від існування каси взаємо- допомоги не покращає, але родина члена каси буде знати, що в тяжкий момент (смерти, хворости і т. ін.), хоч маленьку допо- могу одержить». Болючим питанням церковного життя наших днів є зреченство від віри й Церкви. З доручення Президії ВПЦР всеч. архиєпископ о. Костянтин Малюшкевич склав й подав 383 до уваги Зборів проект наказу в справі приймання відступ- ників від Церкви. У передмові до наказу доповідач конста- тує причини відступництва, наявність спроб до повернення й основний принцип, що його треба дотримуватись у справі приймання зреченців. «Відступники від Церкви і від віри, відступники від священ- нослужіння й церковнослужіння були завжди в житті християнсь- кому. Наші часи збільшили зреченство. Воно стало явищем ма- совим. Зреченство від віри і Церкви на протязі останніх, після- революційних часів відзначається тисячами й десятками тисяч осіб. Зреченство від священнослужіння й церковнослужіння визна- чається в межах України десятками й, навіть, сотнями. Причин до відступництва багато. Природній вихід з Церкви тих, що, не маючи віри, перебували в складі членів Церкви механічно в часи дореволюційні; вплив антирелігійної літератури; вплив оточення і вплив перебування в державі арелігійній; шукання через відступлення земних благ; зміна в світогляді і т. ін. Різні форми відходу від віри й Церкви. То відходять меха- нічно, непомітно, то відходять, маніфестуючи свій відхід через оголошення в пресі, через прилюдні виступи в формі, що пля- мують віру, вияв