Мартирологія Українських Церков Т. 1

ляють бажання підірвати Церкву, чи здискреди- тувати священнослужіння. Чи може бути повернення цих відступників до віри, до Церкви й до служіння Церкві? Може. Христос каже: «Того, хто йде до Мене, не вижену» — притча про блудного Сина, каже про можливість повернення блудного до Отця і повне його прощення; слово Христа про вівцю, яка заблудила і дає велику радість пастухові, що знайшов її, говорить те ж саме. Можливе повернення і до священнослужіння навіть після зречення не лише від священнослужіння, а й від Церкви і від віри. Цю можливість стверджує нам Євангеліє від Іоана. «Симоне Іонин, чи любиш Мене?», тричі запитав Христос апостола Петра і після одержання відповіді, щирої відповіді апостола Петра, що вирвалась у нього з біллю серця після повного покаяння, тричі Христос стверджує Петра в апостольстві. Цим самим визнача- ється і спосіб повернення до Церкви й служіння Церкві — через щире покаяння перед тим, до кого вертається. Христос не накла- дав на ап. Петра покути, але достатньою покутою для нього були муки сердечні, під час страждань Христових і навіть саме запитання Ісуса Христа: «Чи любиш Мене більше, ніж ці?» — запитання, що стривожило й засмутило ап. Петра. Це саме було й перевіркою сили покаяння ап. Петра. Відступникам нашого часу потрібна теж не покута, а покаяння — перевірка сили й щирости покаяння, це діло Церкви та її керівничих органів». 384 На підставі цих міркувань і складено проект наказу про приймання до Церкви відступників: «Вірні, що відійшли від віри й Церкви з вимоги свого духу, з тимчасового зневір’я, але відійшовши, не чинили вірі й Церкві шкоди своїми прилюдними виступами, і повертаються до віри, можуть бути повернуті до Церкви після сповіді перед священи- ком і тоді ж допущені до святого причастя. Священнодіячі, що відійшли від віри, Церкви і свого служіння і, відходячи, зманіфестували свій відхід шляхом оголошення в пресі, чи через якісь інші форми прилюдних виступів, що пляму- вали віру й Церкву, або чинили шкоду Церкві й вірі у якийсь інший спосіб і хотять повернутись до Церкви, повертаються через прилюдне покаяння перед Церквою, як і вірні. До причастя допускаються не раніш, як через рік. Після причастя можуть бути допущені до служіння Церкві на посадах диригентів, дяків, чита- чів, співців. До священнослужіння вони не повертаються. Священнослужителі, що відійшли від свого служіння, а не відреклись від віри й Церкви і, відійшовши від служіння, пляму- вали саме діло священнослужіння, повертаються через визнання своєї провини перед Церквою і спокуту в формі служіння на протязі року на посадах дяка, співця, читача і т. ін. Священнослужителі, що залишили своє служіння і Церкву без наміру шкодити Церкві і без відповідних вчинків, повертаються до свого служіння через покаяння, святе причастя через /г року, тоді ж (після причастя) вони можуть бути допущені до виконання обов’язків церковнослужіння (дяків, диригентів, співців і т. ін) і через /г року можуть бут