Мартирологія Українських Церков Т. 1

іб, і горе тому, хто до таких членів нашої Церкви поставиться байдуже. Як ці джерела відбиваються на стані нашої Церкви — говорити й не доводиться бо це гніздо Веліяра, то як там поселиться Христос? Отже, завдяки цим джерелам, наша Церква завжди охоплюється в окремих частинах своїх, нецерковними настроями і боротьбою, і ніяк не може вирівняти свого внутрішнього стану. Та й про який тут суто-християнський дух про які суто-християнські настрої ми можемо, мої любі, говорити, коли ми у своїй христи- янській свідомості зараз остількі бідні, що не можемо навіть допомогти шматком хліба нашому хворому пен- сіонерові архиєпископу Нестору Шараївському, який у виснаженні останніх сил своїх уже зліг у ліжко і, можливо, стоїть під більшою загрозою. А що чекає нас далі? Але 389 що про це говорити? Краще мовчати, бо й без цих пер- спектив доволі суму на душі. Далі перед нами стоїть «збочини в поза церковні ца- рини». Так, є й такий за нами гріх. І, здається, цей гріх нашої Церкви й «первородний». І дійсно, хто буде запере- чувати, коли нам кажуть, що у вас завжди помічається «перебільшення національних емоцій»? І хіба ж цього в нас нема? Безумовно є. Не скрізь, розуміється, і не всі члени УАПЦ, хвалити Бога, підпали цьому гріху, але надто багато в нас є слуг покірних зазначених емоцій, які ніяк не можуть не використати любої нагоди, щоб не прочитати в Церкві, як це спостерігаємо в Полтаві, цілої лекції на ту чи іншу історичну тему, або уподобившись до Д-го прото- диякона, в надії догодити почесним гостям, не виголосити за божественною Літургією заупокійну єктенію та й ще й з «вічною памяттю» «батькові» Тарасові і всьому славному «лицарству» і з такими варіаціями в діапазоні трьох гам, що стає прямо таки моторошно. Нехай не думає тільки хтонебуть з почесних членів Зборів, що ми проти цер- ковно-культурної праці, або проти молитви за нашого воістину дорогою нам і незабутнього «брата» Тараса. Ні... Тут сила не в культурній праці, а в перебільшенні емоцій і не в молитві, а в формі вислову молитовних поминань. Але хто без гріха? І ось ми певні, що ці збочини, цей первородний гріх нашої Церкви, наша дійсна свідомість припинить в самий короткий час. Але на яких це збоченнях ми так довго затримуємо вашу думку, коли перед нами постають збочення незрів- нянно більші. Кому з нас невідома церковна служба, що призначена на 2-у Покрову і вміщена в нашій святочній мінеї? І хто не читав там віршів на честь Пречистої Діви Марії, які автор узяв безпосередньо з поеми Т. Г. Шев- ченка «Марія»? Нам безумовно ніяково не тільки про цю службу тут доповідати, а навіть про себе згадувати. А як хто скаже, що ми занадто соромливі, то тих ми охоче направляємо до Галицького часопису «Богословія» за 1927 рік (том V, кн. І), в якому вони можуть в некролозі єпис- копа Боцяна довідатись, як ставиться закордонна богослов- ська думка до поеми Т. Г. Шевченка «Марія» і оскільки її в частинах доцільно й зручно вміщати в нашій святочній м