Мартирологія Українських Церков Т. 1

інеї на день нашого урочистого свята УАПЦ і її від- родженої ієрархії. Є в нас і інші збочення — це недотримка церковного уставу і та свавільність, яка часами набуває за тими, чи 390 іншими церковними службами і загрозливих форм. Ясно: ми живемо в часи революції, і наша думка теж револю- ційна, ще не вирівняла своїх ліній і не встановила певних форм, як і не закінчила своїх новітніх шукань. Отже, безумовно, ніхто не може штучно вправляти її в ті, чи інши затверділі форми, але ніхто не може і зрікатись вислухати голосу Церкви, голосу Зборів, як вони самі думають про різні богослужбові зміни, щоб тим самим в найкращий спосіб допомогти і в процесі наших новітніх шукань і в одноманітності того, що вже закінчило свій процес і скристалізувалось в певні богослужбові форми. Треба також нам ознайомитись і сказати свою думку що- до спроби нових церковно-проповідницьких відправ, яких ми зараз маємо дві: «Визволення» і «Слово Хресне» — твори В. М. Чехівського. А тепер ми переходимо до найтяжчого для нас обвину- вачення — до збочень УАПЦ на шляхи контрреволюційних настроїв і на підтримку старої засудженої 2-м Всеукр. Правосл. Церковним Собором політики. Так, це обвину- вачення дійсно надто серйозне і трудне. Але чи винні ми в ньому? Хто ще не помітив, як під впливом нових умовин життя Церкви, радикально змінився напрямок її думок і дій? Хто не помітив ще, скільки тепер звернуто уваги на піднесення внутрішнього життя нашої Церкви? На повну церковну аполітичность. На ліквідацію того шовінізму, яким так часто докоряли і докоряють нам люди. Та й хто може заперечувати, що політиці не місце в Церкві, і що всякий хто свідомо змішує Кесареве з Божим, мусить ві- дійти від тих обов’язків, що доручила йому Церква і посту- питись собою на честь певних членів св. Церкви? Але чи закінчується на цьому акція Церкви, щодо провин «політи- канствующих» осіб? «А як хто й Церкву не послухає, каже Господь наш Ісус Христос, то нехай він тоді буде як пога- нець і митар» (Мт. 18, 17). Отже ясно, що кожен член Церкви, який нерозкаяно порушує волю Церкви, мусить бути, як сухе віття, від неї відтяте. А тому, в попередження таких наслідків зазначеного гріха, треба Зборам своїм авторитетним голосом твердо сказати всім членам УАПЦ про ту катастрофічну небезпеку, під яку підводить себе кожен член її, який надалі посміє порушити волю Церкви і наважиться в святі думки Церкви вводити політичний еле- мент. Не добрим явищем у нас є те, що ми чогось до цього часу, ось уже півроку, не інформуємо УАПЦ про головні акти нашого 2-го Всеукр. Правосл. Церковного 391 Собору і тим нібито щось від Церкви приховуємо. Таке явище, безумовно, небажане, і Церкві треба сказати всю правду, інакше Церква буде неспокійна, і П життя не унор- мується. Час, мої любі, вже Церкві зажити тихим і гарним життям, і це можливо тільки в тому разі, коли джерело Церкви не скерується на інші джерела і коли думка Церкви не набіжить на тих, хто «не без ума меч нос