Мартирологія Українських Церков Т. 1

, каже слово Боже, — «сходила з Христа і сціляла всіх» (Лк. 6, 19). Отже про цю силу нам слід найперше пам’ятати, і ця сила є наша дійсна й щира любов до Бога і людей, є наш істинно християнський дух, наші християнські настрої, які одні тільки можуть вилікувати трагедії людського життя і в той же час дати нам інший християнський світогляд, а з ним і іншу християнську ідеологію, до якої рветься тепер новий світ і яку складає спільними своїми силами наша УАПЦ. Оце, здається, і все головне, про що мені було бажано довести до відома Великих Зборів при тих заувагах своїх, що я вважав за доцільні в справі вирівняння й унормовання життя УАПЦ. Про що ж ще нам хотілося б сказати Зборам? Хотілося б сказати про розкріпачення нашого духівництва, про його освіту, про проповідницьку справу, про підвищення церков- ної дисципліни, про удосконалення церквоних відправ, про офіційний одяг духівництва, про відзначення праці діячів УАПЦ і найбільше про єпископські й пастирські наради, яким ми надаємо величезного значіння, як в самопізнанні людини, так і у вихованні духа і думки, в набутті пастир- ської свідомости і повного поєднання душ в єдиному розумінні основної ідеї і завдань пастирства. Але про все зразу не скажеш. 393 Отже на цьому ми й закінчимо свою доповідь щодо нашого керівництва УАПЦ в частині огляду стану її і подаємо її Почесним Зборам не до відома тільки, а і для вислухання їх думки і волі, щоб воістину спільними силами будувати нам дім Г осподній, і щоб кожний вірний і мудрий син нашої святої Церкви знав і упевнявся, що в підвалині УАПЦ лежить дійсно та істина — соборноправність, на сторожі якої стоїть вся наша Церква і її перший слуга. Митрополит Микола [ Борецький ] «Церква й життя», ч. 2 (7). Харків, ВПЦР, 1928, стор. 93-98. 394 СПОГАДИ І СТАТТІ СУЧАСНИКІВ [ 49 ] ПЕРШІ КРОКИ УАПЦеркви ІЗ СПОГАДІВ ПРОТОДИЯКОНА ВАСИЛЯ ПОТІЄНКА Протодиякон Василь Потіснко, один з провідних діячів УАПЦ, голова Президії ВПЦР в роках 1924-1926, у своїх спогадах змальовує розквіт відродженої Церкви протягом перших двох років її існування. ... Проповіді [священиків] своєю життєвістю, актуаль- ністю змісту і релігійною простотою, доходили до люд- ських сердець і цим вабили слухачів. У проповідях всі священики і єпископи, в різній мірі, по-різному зачіпали питання національного виховання віруючих, пробуджували любов до рідного краю, до рідного народу, кликали до національної свідомости, до обстоювання своїх прав. Це вони вважали за свій обов’язок; це потрібне було і для життя, поширення та розквіту української Церкви. Це імпо- нувало настроям віруючих, особливо по селах, і обвинува- чення з боку ворогів, що то «петлюрівщина», мали зовсім протилежний вплив. Деякий вплив мала на менш свідомих ворожа агітація, ніби українська Церква зв’язана з унія- тами, з Папою Римським та з реформаторами і сектанта- ми. Але ненадовго. Люди бачили своїх сільських сектантів, бачили що вони не ходять до церкви, не