Мартирологія Українських Церков Т. 1

з перших днів, зате після Собору без вагань приєдналися, беззастережно визнали всі постанови Собору і потім були визначними діячами української Церкви. Так приєднався до УАПЦ законовчитель Уманської гімназії прот. Костянтин Малюшкевич, у Гайсині — дуже автори- тетний у церковних і громадських колах прот. Микола Борецький, пізніше Митрополит, на Могилівщині приєд- нався після прилюдного диспуту з архиєпископом Іваном Теодоровичем — місіонер прот. Микола Карабіневич, у Харкові — церковно-громадський діяч — прот. Павло Протопопів, на Чернігівщині — прот. Микола Ширяй, в Кам’янці Подільському — поважні прот. Кирило Старин- кевич та Євфимій Сіцинський, співробітники єпископа Пар- фенія в комісії для видання св. Євангелії українською мовою, перекл. П. Морачевський, на Одещині приєднався — кол. член Державної Думи прот. Антоній Гриневич, в Лубнах — прот. Леонтій Юнаків, на Полтавщині — кол. член Центральної Ради прот. Опанас Ляхно, і т.д. Але їх було дуже мало порівняно з тими вимогами на священиків, які ставили парафії. Щоб вийти якось із цієї скрути, при ВПЦРаді постійно функціонувала іспитова Комісія, яка провадила іспити тим, хто бажав стати свя- щеником. Такі ж Комісії згодом було організовано по всіх містах, де були єпископські катедри. Крім того, після вся- ких труднощів пощастило дістати дозвіл на короткотермі- нові пастирські курси, які дали понад 200 священиків. І все це робилося в умовах важких негод та голодного існування. ВПЦРада і курси містилися в холодних, неопалюваних приміщеннях, працівники ВПЦРади і лектори курсів зде- більше нічого за свою працю не одержували, бо пожертв було мало, курсанти самі потребували допомоги. Звідки бралися люди, що складали кадри духівництва української Церкви, в тих умовах коли духовних шкіл не було, їх усі закрила радянська влада? З широких народніх мас. То насамперед вчителі, завжди тіло від тіла і кров від крови народу. Вони кидали радянську школу, невідпо- відну їх ідеям і зголошувалися до священства. Це прекрасні кадри, добре обізнані з церковними справами, теологічно підготовані, культурні, передові апологети рідної мови та історії. Вони були добрими, чесними священиками. Далі — кооператори, ці більше громадські ніж церковні працівники. Не було чого робити їм у радянській коопера- ції, а хотілося прикласти своїх рук і своєї національної енергії до будування України, — отож ішли для праці в 397 Церкві. Здебільша з них вийшли добрі священнослужителі, хоч дехто так і залишився більше господарником, ніж священиком-пастирем. Далі — інтелігенція різного віку, різного стану, різної освіти, різного інтелекту, керована любов’ю до української справи. Не всіх їх з однакових причин вабила українська Церква, і не всі вони прищепилися в ній. Але й вони дуже допомогли українській Церкві вийти зі скрутного стану з кадрами священиків. Далі — колишні військові царської, а потім української армії, а також працівники державного апарату в часи УНР. Зла ірон