Мартирологія Українських Церков Т. 1

Зборів ВПЦР 25-30 жовтня 1926 року. На тих зборах під тиском ДПУ було винесено осуд митрополитові Василеві Лип- ківському та голові і заступникові президії ВПЦР за їхнє нібито нелояльне ставлення до влади, в надії, що це припинить пере- слідування, яких зазнавала Церква. Тоді здавалось, що ДПУ дійсно задовольнилось цим кроком, але влітку кампанія проти митрополита Василя розпочалась знову і не припинялась аж до вимушеного звільнення його від митрополичих обов’язків на 2 Всеукраїнському Православному Церковному Соборі у жовтні 1927 році. Пишучи свою статтю у час відносного спокою, Володимир Чехівський сповнений оптимізму щодо майбутнього УАПЦ, змальовує великі успіхи УАПЦ в різних ділянках її життя та діяльности. Джерелом відродження, нового буття Української Ав- токефальної Православної Церкви був і є Святий дух Жит- тя, дух визволення, що говорив через провісників Христо- вих в Церкві на Україні ще з часів поневолення її «князів- ством тьми». Не в часи втоми, реакції, занепаду духу після великого вилиття народньої й громадської енергії, а в часі бурі, піднесення народньої сили, в 1917-1927 рр. підноситься й розгортається визвольний український церковний рух. Його веде не втома духовна, як це про піднесення релігій- не неправдиво твердять її недоброхоти, його веде Дух Життя, Дух Христового визволення. Як органічне втілення Христових, творчих сил життя, визвольний церковний рух стрівся з супротивною течією, що відкидає віру в Бога любови та правди. Визвольний церковний рух відбив натиск сил ворожих до віри й пішов 400 далі шляхом світла Христового. Ні антирелігійна літера- тура, ні пропаганда проти Божої правди, ні інші заходи не спинили визвольної течії в Церкві. Випадки, коли вимуче- ними потугами матеріяльного інтересу відбивалися від Церкви декотрі її діячі, траплялися лише з слабодухими людьми. Не спинили сили визволення Церкви на Україні й мер- твяцькі, відсталі, кастові, мамонові, а не Христові течії в Церкві: ні тихонівці, ні піменівці (обновленці на Україні). Перше, що здобув визвольний рух, це визволення слова Христового. Упали віковічні кайдани, іцо ними було за- коване слово, і в українській Церкві вільно благовістуєть- ся рідною мовою св. Євангелія, вільно ллється Христова любов в душі людські без перешкод, бо рідна мова — то є найближчий шлях до серця, до душі. Основне завдання Церкви за словом Христа, діяти для відродження людей, для всебічного удосконалення їх. Він Сам про Себе каже: «Отець мій досі робить, і я роблю» (Іоан. 5, 17). За Собою йти Христос усім наказав. Отже, творчість є основою християнського життя. У своєму визвольному рухові на протязі короткого ча- су Українська Автокефальна Православна Церква виявила силу творчости. Сталося удосконалення світорозуміння, усвідомлення християнської богословської науки, очищен- ня християнського учення від елементів, нанесених в нього з уявлень державного життя. В боротьбі з невірством українська Церква дала доско