Мартирологія Українських Церков Т. 1

евірство, індеферентизм до Христової віри, переборов всі заходи лже-церковні церковного панства, всі наклепи. Хитро, лукаво ширили представники церковного панства облудні обвинувачення проти української Церкви в єре- тицтві: то в уніятстві, то в протестанстві, щоб затуманити просту масу церковної громади. Та всі ці темні, облудні наклепи, як і спроби панської піменівської (обновленської) 402 і тихонівської ієрархії накинути облудні обвинувачення, нібито в Церкві є політичні змагання, падають від світла християнської правдивої свідомости в українській Церкві. Зараз українська Церква виходить з туману наклепів під ясним промінням ранку Сонця Правди, іде за Христом і з Христом. Ні панству, ні патріярхізмові, ні духівництву, як касті, нікому, крім Бога, вона не служить, не збивається і на шлях розпорошенности, ухилів чи кальвіністичних, чи протестанських течій в різних формах. Для поєднання всіх в Єдину Святу Церкву Христа Бо- га, українська Церква знає один шлях: «Син Чоловіче- ський не на те прийшов, щоб йому служили, а щоб Са- мому послужити й оддати душу Свою за спасіння бага- тьох» (Мт. 20, 28). Велике й прекрасне діло розгортається перед Україн- ською Автокефальною Православною Церквою. Робітни- ки її й далі йтимуть з великою радістю, підносячи освіту духу серед людей і викликаючи самодіяльну творчу робо- ту над розвитком і поширенням церковної освітньої праці. Піднесення освіти й волі духу — заклик Христовий зараз в Українській Автокефальній Православній Церкві. 1927 — 7/ II. Вірний Волод. Чехівський «Церква й життя», орган Української Автокефальної Православної Церкви, ч. 1, Харків, 1927, ВПЦР, стор. 8-9. 403 [51] УАПЦ В РОКАХ 1930-1936 В грудні 1930 року комуністична влада дозволила скликати новий надзвичайний Собор УАПЦ — після того, як їй було наказано «самоліквідуватися» на першому надзвичайному Соборі у січні того ж року. Дозволено було відновити існування Цер- кви, але вже без слова « Автокефальна » в її назві. Духовним керівником Церкви став митрополит Іван Павловський. Осідок Митрополита всієї України було наказано перенести до Хар- кова — столиці « пролетарської України». Українська Православна Церква проіснувала, в умовах постій- но зростаючого терору з боку влади, до 1936 року, коли за- арештували і вивезли до Казахстану митрополита Івана Пав- ловського. Про ці останні роки пишуть у своєму спогаді пані- матка Віра Кохно та її син Валентин. Парафії УАПЦ (УПЦ) існували [в 1930-1936 рр.] ще в Харкові, Києві, Дніпропетровську, Полтаві, Умані, на Київщині, Харківщині, Полтавщині та інших частинах України. Лише біля Харкова, крім церкви св. Івана Пред- течі на Основі, де був похований Квітка-Основ’яненко, останньої катедри митр. Івана Павловського до травня 1934 р., настоятелем якої був прот. Микита Кохно, — існували, ще до кінця 1935 р. такі парафії УАПЦ: с. Віль- шана — дві церкви, в одній настоятель о. Андрій Шев- ченко, в другій о. Андрій Кухаренко; містечк