Мартирологія Українських Церков Т. 1

о Мерефа — настоятелем о. Дмитро Любич та с. Солоницівка з на- стоятелем о. Олександром Єзерським, який з грудня 1935 р. до березня 1936 р. був настоятелем церкви св. Івана Предтечі в Харкові, катедри єп. Володимира Бржосньов- ського. В той час, як нам відомо, були ще сильні і заслужені священики. Так, на Полтавщині був прот. Костянтин Би- ковець, відомий на всю Полтавщину й Харківщину благо- вісник УАПЦ в Миргородському та в сусідніх повітах, 404 прекрасний і сильний проповідник, заслужений організатор по українізації багатьох парафій на Полтавщині. Закінчив духовну семінарію і Харківський університет. В 1922 р. залишив усе і пішов на служіння Богові й своєму народові, як священик УАПЦ. Перебуваючи в нужді, без праці й засобів до життя, був заарештований 1937 р., і доля його невідома. Відомі також священики о. Іван Кагамлик і о. Павло Бойко. В Києві був відомий митр. прот. о. Хрипко, в Харкові о. Григорій Карпенко та о. Володимир Лихвар. Свящ. В. Лихвар прибув у Харків пухлий під час голоду 1933 р. Митр. І. Павловський прийняв його до себе, одяг- нув і довго тримав нелегально. При катедрі влада доз- воляла мати лише одного настоятеля, і митр. Іван пізніше приписав о. Володимира за двірника і так врятував його й родину від голодної смерти, а потім увів його до складу причету. Та на початку 1936 р., перед закриттям собору св. Івана Предтечі, влада наказала о. Володимирові негайно покинути Харків і, купуючи в касі квиток, він помер від розриву серця. Величавий і сумний похорон при участі маси народу відбувся в соборі, а поховано його на цвин- тарі Квітки-Основ’яненка. Вся наша родина була присутня на похороні, а мама співала в хорі. На початку 1930 р. влада зліквідувала УАПЦ першою. Вона була зліквідована не по своїй волі безбожною владою в 1936 р. Коли ж і митроп. І. Павловський згадує про «самоліквідацію» в листі до церковного проводу УПЦ в США й Канаді, то це було безпосередньо продиктоване комуністичною владою. Взагалі в той час все листування Митрополита, особливо з закордоном, виключно було дик- товане владою. Про це він завжди інформував лише мого чоловіка з великим обуренням і пригніченням. Треба підкреслити, що період 1930-1936 рр. в історії УАПЦ був найтяжчий: процес СВУ, колективізація, нечу- ваний в історії людства страшний штучний голод, який проковтнув понад шість мільйонів найкращої частини укра- їнського селянства — носія і захисника української мови, культури, звичаїв і творця та будівничого здорової націо- нальної української інтелігенції; це часи Постишева і при- ходу страшної ери єжовщини. Пройшовши через ці стра- шні буревії, стікаючи останніми краплинами крови, УАПЦ знеможена і, не маючи сил піднести свій маєстат, до останку несе Святу Місію. За єжовщини не витримала фізично, але духовно вічна, схилила свою голову. 405 В цей найтяжчий період 1930-1936 рр. тяжку відпові- дальність керування УАПЦ на Україні прийшлося нести митрополитові Іванові Павловському