Мартирологія Українських Церков Т. 1

ийшло навпаки, українська Церква повела за собою народ, стала його духовно-національним центром, об’єднала мільйони людей, утворила тисячні кадри духівництва і церковних працівників, піднесла духовне життя свого народу і вихо- вувала його в національній свідомості й любові до рідного краю. Отже терпіти українську національну Церкву радян- ський режим не міг. Не раз його уряд у Харкові гостро дорікав керівникам Церкви, що він не може простити авто- кефалії того, що вона привернула до себе українські молоді сили, що вона увібрала в себе найкращий, найкультурніший український елемент, потрібний мовляв, державі в про- вадженні нею «культурної революції». Він не міг простити УАПЦеркві того, що вона прив’язала цей елемент до релі- 428 гії, вдягла в ряси і зробила його мертвим капіталом для радянської системи. І радянська влада вирішила ліквідувати українську Цер- кву. Роки 1924-1925 — були часом промацування найдош- кульніших, найбільш уразливих місць української Церкви, шукання ахіллесової п’яти в ній, вивчення з радянського погляду живого матеріялу, з якого складалась українська Церква. Вже 1925 року майже всі єпископи і члени ВПЦР були під забороною виїжджати з свого місця осідку. За- арештовані були окремі церковні працівники та священики, для морального розкладу їх. Якась сила хотіла посіяти ворожнечу між провідниками УАПЦ, між єпископами. Але коли з того нічого не вийшло, а духівництво, церковні працівники і віруючі під тиском репресій та передчуваних бід ще міцніше гуртувалися коло свого Митрополита, то радянська влада стала на шлях відвертої розправи. В бе- резні 1926 р., був заарештований заступник голови ВПЦР архиєпископ Харківщини Олександер Ярещенко і засланий до Ташкенту. Керівництву УАПЦерки, ВПЦРаді й митро- политові Василю запропоновано було податися на демісію. Зразу ж по всій Україні пройшла хвиля відбирання храмів від українських громад і передавання їх обновленській Цер- кві. Через те, що ВПЦР і Митрополит не могли податися на демісію з вимог нецерковних чинників, 4 червня 1926 р., був заарештований Голова ВПЦР, а 10-го липня — митро- полит Василь. Приміщення ВПЦР було запечатане, ого- лошено, щоб ВПЦР припинила своє існування, як неле- гальна установа. Після того проведені були арешти серед працівників УАПЦеркви по всій Україні. Обвинувачення, які були поставлені заарештованим ке- рівникам УАПЦ, зводились ось до чого: 1. «УАПЦ є антирадянська, контрреволюційна, націо- налістична організація, що прикриваючись церковними завданнями, провадить в Україні серед широких мас агі- тацію і пропаганду за повставання проти радянської влади, за терор проти її керівників, за відірвання України від СРСР і прилучення її до західньоевропейської держави (Польщі або Німеччини), за саботаж проти заходів радян- ських органів». 2. «УАПЦ об’єднала в свої громади антирадянські еле- менти. В складі її духівництва багато старшин з армії УНР і отаманів з повстанців та бандитів, що свого часу в