Мартирологія Українських Церков Т. 1

оювали з радянською владою, а тепер знайшли собі захисток в церкві. В складі працівників у церковних радах багато се- 429 лян — петлюрівців і куркулів, які зробили з церкви свої бойові форпости в боротьбі з радянським режимом». 3. «Всі церковні проповіді і позацерковні виступи керів- ників УАПЦ і духівництва є явно націоналістичного, шо- віністичного, петлюрівського, антирадянського змісту. Все ідеологічне і адміністративно-практичне керівництво УАПЦ спрямоване на виховання мас в антирадянському дусі і на обдурювання радянської влади офіційними декляраціями та заявами». 4. «Керівництво УАПЦ явно діє в інтересах міжнарод- ньої контрреволюції і імперіалізму. Доказом того є упов- новажені УАПЦ в Европі і Америці, що ведуть шалену агітацію проти СРСР, використовуючи для цього свої ор- гани друку. Також антирадянським актом було сприяння втечі з України свящ. Турченка і надання йому уповнова- ження на працю в Манджурії. Деяке листування керівників УАПЦ з закордоном також розцінювалось як матеріали шпигунського характеру». 5. «Не зважаючи на кількаразове попередження влади про необхідність УАПЦ змінити свою лінію поведінки, очистити кадри духівництва і церковних працівників від ворожих радянській владі осіб, цього не зроблено». 6. «ВПЦР і місцеві органи керівництва УАПЦ існують нелегально, бо в реєстрації їх відмовлено, і про це ВПЦР сповіщено давно». Обвинувачення серйозні і цілком підставні для репресії. Частина керівників УАПЦ шукала виходу з становища: визнавали обвинувачення, поставлені владою, за підставні і зобов’язалися перевести УАПЦ на інші рейки, випра- вивши гріхи минулого. Так і зробили. Але то не був вихід і порятунок. Масові арешти в зв’язку з процесом СВУ в 1929-1930 рр., захопили тисячі діячів УАПЦ. Наступні репресії закінчили ліквідацію. Надії тих, хто сподівався широкими поступками, слухняністю і виконанням усіх вимог влади зберегти УАПЦ, розвіялися. Остання парафія була закрита в 1936 році. Тоді ж були заарештовані і репресовані рештки працівників УАПЦер- кви. Майже така ж доля спіткала і інші Церкви на Україні — соборно-єпископську, обновленську і московсько-патрі- яршеську, які, до речі сказати, значно спричинилися до таких «політичних» обвинувачень УАПЦеркви. Протодиякон Василь Потіснко Архів УАПЦ у США, Бавнд Брук, Н. Дж. — Машинопис, оригінал. 430 ЗАЯВА МИТРОПОЛИТА ВАСИЛЯ ЛИПКІВСЬКОГО ДО УРЯДУ УРСР Навіть після того, як на вимогу ДПУ Великі Покрівські Збори в жовтні 1926 року засудили митрополита Василя Лип- ківського за його нібито антирадянську діяльність, його не залишили в спокої. Проти нього висували дедалі нові обвинува- чення — в нелояльності супроти радянської держави, контр- революційній діяльності, зв’язках з закордоном та багатьох інших «злочинах». Влада мала виразну мету — цілковито усу- нути популярного Митрополита від керівництва Церквою. В серпні 1927 року митрополит Василь Липківський виступив у своїй обороні, звернувшися з заявою