Мартирологія Українських Церков Т. 1

до уряду УРСР, в якій він відкидає висунуті проти нього обвинувачення, заявляє про свою аполітичність та льояльність до влади і з’ясовує високі цілі очо- леної ним УАПЦ, що до них вона прагне згідно з заповітами Христа. Одначе, комуністичний режим уже задовго перед тим вирі- шив долю митрополита Василя, і його заява не змінила його позиції. Усього два місяці пізніше, на 2-му Всеукраїнському Пра- вославному Церковному Соборі, ДПУ поставило категоричну вимогу усунути митрополита Липківського від керівництва УАПЦ, і цю вимогу, сподіваючись запевнити тим спокій для Церкви, Собор виконав. [ 59 ] ЗАЯВА ГРОМАДЯНИНА УСРР ВАСИЛЯ ЛИПКІВСЬКОГО, МИТРОПОЛИТА УКРАЇНСЬКОЇ АВТОКЕФАЛЬНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ Вважаю за обов’язок свого служіння Українській Авто- кефальній Православній Церкві в Українській Соціалістич- ній Радянській Республіці звернутися до Вас з заявою- 431 проханням про захист моїх громадянських прав і волю виконання мого церковного служіння. Співробітники Держ- політуправління весь час досліджували мою працю з полі- тичного боку; два рази, в 1923 і 1926 рр., брали мене до в’язниці, але моє перебування тепер на волі свідчить про те, що якихось навмисних політичних злочинів в моїй праці не знайдено; але й досі залишають мене під підоз- рінням в антирадянських і контрреволюційних настроях. І от через одне лише підозріння в мені антирадянських настроїв, я вже більше року як позбавлений права виїзду з Києва й можливости фактично виконувати своє служіння Церкві; крім того, ще й на Церкву, якій я служу, накли- каються через мене різні загрози. 27 липня ц.р. представник Всеукраїнського Держполітуправління, бувши в Києві, ви- кликав мене з шістьма представниками округових Церков під час Передсоборної Наради і в моїй присутності викла- дав перед нами в образливий для мене спосіб мої ніби антирадянські і контрреволюційні вчинки, які ставлять під загрозу вільне і легальне існування в УСРР всієї україн- ської Церкви, заявивши їм, що він остільки не вірить жод- ному моєму слову, що до мене навіть не звертається. Які ж це вчинки викликали таке недовір’я до мене і зневаження мене з боку представника Держполітуправлін- ня? Мені інкриміновано розмову насамоті з бувшим голо- вою ВПЦРади Потієнком, що мала місце в січні ц.р., під час якої я ніби сказав, що Радянська влада на Україні переживає агонію; колись весною, невідомо перед ким і коли, висловився, ніби Радвладі залишилось 2-3 тижні існу- вання і т. інш. Але свідчу, що ніколи й ні з ким таких розмов я не вів, і не знаю, чому мені накидають такі балачки, яких я ніколи не веду. Далі мені закинуто, як обвинувачування в петлюрівщині, те, що відсилаючи до Харкова, до відповід. редактора часопису «Церква й життя» архиєп. Ів. Павловського, разом з іншими матеріалами до друку лист до Шелухина ще від 18 червня 1925 р., я ви- креслив в ньому гострі і лайливі вирази Шелухина відносно Петлюри і цим ніби виявив свою прихильність до Пет- люри. Але зроби