Мартирологія Українських Церков Т. 1

нської влади вигнали з власного будинку, нака- завши, щоб «в 24 години й духу вашого тут не було!» Знову почались наші тяжкі переживання, хвилювання, «хо- діння по муках». Батьки мої знайшли тоді в одного зна- йомого маленьку кімнатку, куди ми всі якось втиснулись. Потім настав час «пашпортизації». Міліція, що є при ДПУ, не видавала пашпортів батькам моїм, кажучи до батька: «Куркуль! Враг народа!» Знову ми бідували, бо без пашпорта людина в Радянському Союзі не могла існувати. Після довгих клопотань, доводів, нарешті, міліція видала моїм батькам пашпорти, але тільки на три місяці! Через три місяці треба було знову клопотатись, хвилюючись, чи отримають пашпорти і на цей раз! ... Настав страшний голодний 1933 рік. Церковне життя ледве підтримувалося. Багато людей заарештовано. Треба було тяжко працювати й клопотатися, щоб не загинути від голоду. І.С. Гращенко в цей час не тільки врятував свою родину від смерти, але й іншим багатьом допомагав, як міг. 451 У той дуже тяжкий час трапилося ще одне нещастя у нашій родині: не стало й другого сина Івана Степановича, Володимира. Його вбито автом. Коли життя брата Воло- димира несподівано обірвалося, здавалося для наших бать- ків пропало все на світі! Вже тоді батько задумав висвя- титися на священика, та Бог судив йому інакшу долю. Несамовито тяжкі були й наступні роки — 1934 і 1935, а у 1936 році, 11 січня, НКВС заарештувало знову І.С. Гаращенка, двох священиків — о. Микиту Кохна, о. Андрія Кухаренка та трьох парафіян. Без суду «трійка»» НКВС дала всім їм за статтею 54, пункт 10 (тобто за «контр- революційну агітацію») по три роки заслання-ув’язнення в далеких концентраційних таборах примусової праці. Неза- баром після цього арешту батька, 16 березня 1936 року, померла наша мама, що не змогла, бідна, перенести всіх її страждань! 19 березня 1936 року НКВС дозволило мені коротке побачення з моїм батьком у в’язниці. Я оповіла йому про смерть мами. Отже, ще один тяжкий удар долі довелося тоді пережити І.С. Гаращенкові. Боже! За що Ти так тяжко караєш неповинних й добрих людей?! — думала я. Бідний, бідний, розбитий долею, перестраждав І.С. Гаращенко ці дні. Але Господь милосердний зміцнив його дух. Через кілька днів я віднесла йому «передачу» у в’язницю і отри- мала від нього відповідь у записці: «Я спокійний». У травні 1936 року І.С. Гаращенка та інших в’язнів з ним було спроваджено до далекого Маріїнського концен- траційного табору в Сибірі. Там батькові доводилося ви- конувати всіляку тяжку роботу, переносити найгірші умо- вний життя, але в листах до нас (я мала тоді вже власну родину) ніколи не було нарікання, бо віра в Божий Про- мисел була в батька завжди дуже велика. Через три роки його звільнено, і в січні 1939 року він прибув до Харкова. Але жити йому дозволили тільки за 100 кілометрів від цього міста, в Охтирці. Катерина Туринська донька о. І. Гаращенка Опубл. у кн.: Священик о. Іван Гаращенко «1917-1921. Матеріяли до історії Украї