Мартирологія Українських Церков Т. 1

нської Автокефальної Православної Церкви». Чікаґо, Україн- ське Православне Братство ім. митр. В. Липківського, 1975, стор. 332-334. 452 [65] СПОГАД ПРО СВЯЩЕНИКА ІВАНА ЄВФИМОВСЬКОГО УРИВОК Дитинство й юнацтво Івана Степановича Євфимовсь- кого минуло в тихому пригороді м. Чернігова — Лісйо- виці, де його батько о. Степан був спочатку дяком, а потім дияконом св. Іллінської церкви. Через те, що ця парафія була бідна (Іллінська вулиця та мале село Жол- винка), о. Степан заробляв на утримання численної родини, працюючи додатково канцеляристом у Чернігівській ду- ховній Консисторії. І. С. Євфимовський [нар. 1895 р.] був другим сином о. Степана. Вся родина о. Степана була щиро релігійною й патріо- тичною. Всі його діти не пропускали жодної богослужби в Іллінській церкві, де всі вони співали в хорі, керованому о. Степаном. Іван Степанович, бувши ще учнем, приймав участь в культурно-освітньому житті української молоді м. Черні- гова, що ним тоді ідейно керував письменник М. М. Ко- цюбинський, художник М. І. Жук та інші українські гро- мадяни старшого покоління. Українські книжки, журнали й газети постійно були на столі у маленькій кімнатці стар- ших братів — Гриші й Вані. Восени 1914 року І. С. Євфимовський вирішив не боро- тися за можливість здобути вищу освіту, а віддатись свя- щеничому служінню, для чого він був цілком достатньо підготований і чого вимагала нагла потреба підтримувати його старих вже батьків і молодших братів та сестру. Тому він одружився з панною з роду Любович і був ви- свячений Чернігівським архиєпископом на священика во- сени 1914-го року, коли вже розпочалася перша світова війна. Першою парафією, що її обслуговував о. Іван Євфи- мовський, було село Серединка, Чернігівського повіту. 453 Мешканці с. Серединки, що з них багато були нащадками українських козаків і що жили досить заможно на той час (це була південна, вже чорноземельна частина Чернігів- ського повіту), знайшли в особі о. Івана освіченого україн- ського патріота, що знав минуле й сучасне України і міг промовляти до їх серця й душі. Тому не дивно, що о. Іван Євфимовський і вся його парафія с. Серединки одразу після революції 1917 року вступили на шлях відродження УАПЦеркви, що його твердо трималися й далі. Влітку 1916 року я одвідав о. Івана Євфимовського, разом з його молодшими трьома братами, в селі Сере- динці. Це було дуже приємне побачення після двох років розлуки. У невеликому дерев’яному домі о. Івана була небагата обстановка, але була сімейна дружність, гостин- ність і духовна радість. О. Іван продовжував наполегливо працювати над своєю самоосвітою: книжки, журнали, га- зети, скрипка, рояль — прикрашували його мешкання. Дітей у них тоді ще не було. При тій нагоді я познайо- мився з титарем Серединської церкви (прізвища не згадаю). Це був молодий ще селянин, дуже симпатичний і достатньо розвинений. Видно було його щиру приязнь до о. Івана, довір’я й пошану, як до духовного авторитету.