Мартирологія Українських Церков Т. 1

, але за короткий час парафія оздоровіла й була передана моло- дому священикові, який родився і жив у тому селі. Коли В. М. Чехівський довідався, що Микита народився в Ле- бедині, а я в Матусові, то розповів і про походження мого села. В Матусові жила матуся гетьмана Богдана Хмель- ницького, а тому й село одержало таку прекрасну назву. В Матусові було дві церкви і в одній з них, дерев’яній, було св. Євангеліє в золотій оправі і оздоблене дорого- цінними каменями, подароване гетьманом Богданом Хмельницьким. До революції злодії вкрали цю Євангелію і її знайшли в скарбовому ставку, а після революції другі 457 злодії — комуністи — забрали цю історичну пам’ятку, яка згинула назавжди. Після цього єп. Юхим Калішевський, побачивши, що часті переїзди з парафії на парафію дуже відбились на здоров’ї о. Микити та родини з трьома дітьми, запропону- вав дві добрі парафії в Черкасах і в містечку Млієві і в 1925 ми переїхали до Млієва. Тут була прекрасна церква, чудовий хор, а головне, населення було національно дуже свідоме. З цього ж села походив титар Данило Кушнір, який став жертвою поль- ських єзуїтів і про якого згадує в «Гайдамаках» Т. Г. Шевченко. На наше щастя, ми мешкали на подвір’ї, де стояла та історична церква і там народилась наша донька, Катерина. На цій парафії ми відпочили, але відпочинок був не довгий. Знову звернувся єп. Калішевський, прохаючи ря- тувати велику парафію в Ташлику, в якій повстало три організації: наша УАПЦ, ДХЦ і старо-тихонівська. Дуже не хотілося нам лишати таку прекрасну парафію, але о. Микита корився волі єпископа, а ще більше боліла йому справа Церкви і він дав згоду прийняти цю парафію. Була тут страшна боротьба. Прихильники ДХЦ (Діяль- на Христова Церква) спалили ціле подвір’я голови Ради парафій УАПЦ. Погрожували забити о. М. Кохна. Пройшов недовгий час, як ДХЦ було зліквідовано, не маючи ні авторитету ні довір’я парафіян. Лишилась тільки наша церква і старо-тихонівська. Служби Божі ми мали три тижні в місяць, а старо-тихонівці — один тиждень. Таким частим переїздом ми дуже терпіли, родинне життя було мандрівне. Тяжко було матеріяльно, але мо- рально ще тяжче, бо постійно були переслідувані кому- ністичною владою. Привести до порядку розбиту парафію, потребувало великого терпіння. Віра Кохно Друкується вперше. — 3 особистого архіву д-ра Катерини Кохно. Оригінал, рукопис. 458 [ 68 ] СПОГАД ПРО СВЯЩЕНИКІВ ВІКТОРА колосовського Й ВОЛОДИМИРА ЛЕВИЦЬКОГО Отець Віктор Колосовський вчився в одній зі мною гімназії в м. Златополі на Київщині. Походив о. Віктор із свідомої української родини священика. В 1919 р., мавши 20 років, емігрував і жив у Львові. Напочатках, як він розпо- відав, бідував дуже, а потім навчився вишивати і міг заро- бити на своє скромне прожиття. Тужив і сумував дуже за Україною і за своїми рідними. Не витримав і під час амнестії, яку совєти проголосили, повернувся на Україну. Закінчив богословські курси і висвятився на св